Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Сучасний переклад
Переклад Огієнка
Ісус, навчаючи народ, розповів таку притчу: «Один чоловік посадив виноградник. Навколо нього поставив огорожу, викопав яму для чавильні й звів башту. Потім здав виноградник в оренду та й поїхав собі мандрувати.
І почав Він у при́тчах до них промовляти: „Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов.
Як настала пора, він послав слугу до виноградарів, щоб одержати свою частку врожаю.
А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб прийняти частину плоду з виноградинка в тих винарі́в.
Але орендарі схопили його, побили й відіслали ні з чим.
Та вони схопи́ли його та й побили, і відіслали ні з чим.
Тоді господар послав іншого слугу, але виноградарі тому розбили голову й безсоромно з нього познущалися.
І зно́ву послав він до них раба іншого, — та й того вони зранили в голову та знева́жили.
Господар послав третього, але цього орендарі вбили. Знову й знову він посилав слуг, а виноградарі кого з них били, а кого й убивали.
Тоді вислав він іншого, — і того вони вбили. І багатьо́х іще інших, — набили одни́х, а одни́х повбивали.
З ним лишився тільки улюблений син його. Тож зрештою господар послав сина свого, міркуючи: „Вони неодмінно поважатимуть сина мого!”
І він мав ще одно́го, — сина улю́бленого. Наоста́нок послав і того́ він до них і сказав: „Посоромляться сина мого́!“
Але ж орендарі сказали одне одному: „Це спадкоємець! Давайте вб’ємо його, то й спадщина буде наша!”
А ті винарі міркували собі: „Це спадкоємець; ходім, заморду́ймо його, — і нашою спа́дщина бу́де!“
Тож вони схопили сина господаря, викинули його з виноградника і вбили.
І вони схопи́ли його та й убили, і викинули його за виноградник.
То що тепер власникові виноградника діяти з ними? Він піде та вб’є тих орендарів, а виноградник здасть в оренду іншим.
Отож, що́ пан виноградинка зробить? — Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградинка іншим.
Хіба не читали ви у Святому Писанні:
„Той камінь, що будівельники відкинули, став наріжним каменем.
„Той камінь, що будівельники відкинули, став наріжним каменем.
Чи ви не читали в Писа́нні: „Камінь, що його будівни́чі відкинули, — той нарі́жним став ка́менем!
Так Господь зробив, та дивовижно це для нас”».
Від Господа сталося це, — і дивне воно в оча́х наших“.
Почувши цю притчу, головні священики й книжники зрозуміли, що Ісус говорить саме про них, та почали вигадувати, як би схопити Його, але побоялися народу. Тож вони залишили Ісуса та й пішли собі геть.
І шукали Його, щоб схопи́ти, але побоялись наро́ду. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю при́тчу сказав. І, лишивши Його, відійшли.
Згодом, юдейські лідери підіслали до Ісуса декого з фарисеїв та іродіанців, аби зловити Його на слові.
I вони вислали деяких із фарисеїв та іродія́нів до Нього, щоб зловити на слові Його.
Ті підійшли до Ісуса й сказали: «Вчителю, ми знаємо, що Ти — чоловік чесний, і не зважаєш на те, хто і що про Тебе подумає, бо не дивишся на чин та звання людей. Ти правдиво наставляєш на шлях Божий. Тож скажи нам, чи справедливо сплачувати податки цезареві, чи ні? Мусимо ми платити їх, чи ні?»
Ті ж прийшли та й говорять Йому: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсі́м ні на ко́го, бо на лю́дське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?“
Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів: «Навіщо ви перевіряєте Мене, аби зловити Мене на слові? Принесіть динар, щоб Я міг подивитися на нього».
А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити“.
Коли вони принесли динар, Ісус запитав: «Хто тут зображений й чиє ім’я викарбоване на монеті?» Вони відповіли: «Цезареве».
І прине́сли вони. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті ж Йому відказали: „Кесарів“.
Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю цезареве, а Богу — Боже». Почувши таку відповідь, вивідники були вражені.
Ісус тоді каже в відповідь їм: „Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!“ І дивувалися з Нього вони.
Згодом, декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його:
І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його та сказали:
«Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”.[36]
„Учителю, Мойсей написав нам: „Як помре кому брат, і полишить дружи́ну, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружи́ну його́, та й відновить насіння для брата свого́“.
От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, не залишивши дітей.
Було сім братів. І перший взяв дружи́ну й умер, не лишивши дітей.
Тож другий брат узяв шлюб із тією жінкою та також помер бездітним. Те ж саме трапилося й з третім братом.
Другий теж її взяв та й помер, — і він не лиши́в дітей. Так само і третій.
Усі семеро мали шлюб з тією жінкою, але всі вони померли, не залишивши дітей. Останньою померла жінка.
І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка.
Отже, в майбутньому житті, після воскресіння з мертвих, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?»
А в воскресінні, як воскреснуть вони, то котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружи́ну її“.
Ісус відповів їм: «Звісно, причиною вашої помилки є те, що ви не знаєте ні Святого Писання, ані сили Божої.
Ісус їм відказав: „Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писа́ння, ані Божої сили?
Адже, коли люди повстануть із мертвих, вони не одружуватимуться, ані заміж виходитимуть. Вони будуть подібні до Ангелів Небесних.
Бо як із мертвих воскреснуть, то не бу́дуть женитись, ані заміж вихо́дити, але будуть, немов анголи́ ті на небі.
А щодо воскресіння з мертвих, то хіба не читали ви в книзі Мойсеєвій, де йдеться про палаючий кущ [37]? Бог сказав Мойсеєві: „Я — Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова”.
Щождо мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як — при кущі́ — сказав йому Бог, промовляючи: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів“,
Тобто Господь є Богом живих, а не мертвих. Тож усі вони — живі. Саме тому ви, саддукеї, глибоко помиляєтесь».
Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь ду́же“.
Один із книжників, наблизившись до Ісуса, слухав, як Він розмоляв з саддукеями, та фарисеями. Побачивши, як добре Ісус відповідав, книжник запитав Його: «Вчителю, яка заповідь Закону є найважливішою?»
А один із тих книжників, що чув, як вони сперечались, та бачив, як добре Він відповідав їм, приступив та й спитався Його: „Котра́ заповідь перша з усіх?“
Ісус відповів: «Ось найважливіша заповідь: „Слухай, Ізраїлю! Всевишній Господь наш — єдиний Бог.
Ісус відповів: Перша: „Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог — Бог єдиний“.
Тож любіть Господа Бога свого всім серцем, усією душею, всім розумом і силою своєю”.
І: „Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з ці́лої сили своєї!“ (Це за́повідь перша!)
Друга за важливістю заповідь така: „Любіть ближнього [38] свого, як себе самого”. Немає важливішої заповіді, ніж оці дві».
А друга (одна́кова з нею): „Люби свого ближнього, як само́го себе!“ Нема іншої більшої заповіді над оці!“
І книжник погодився: «Добре сказано, Вчителю. Ти маєш слушність, кажучи: Господь Всевишній — єдиний Бог, і немає іншого, крім Нього.
І сказав Йому книжник: „Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що „Один Він, і нема іншого, окрім Нього“,
Кожен мусить любити Його всім серцем, усім розумінням і силою своєю, а також любити ближнього свого, як себе самого, — усе те є багато важливішим за всі підношення й пожертви».
і що „Любити Його всім серцем, і всім розумом, (і всією душе́ю), і з ці́лої сили“, і що „Любити свого ближнього, як само́го себе“, — це важливіше за всі цілопа́лення й жертви!“
Почувши таку мудру відповідь, Ісус сказав книжникові: «Ти недалекий від Царства Божого». І відтоді ніхто не наважувався Ісуса про щось питати.
Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: „Ти недалеко від Божого Царства!“ І ніхто не насмілювався вже питати Його.
Навчаючи у Храмі, Ісус говорив: «Чому книжники стверджують, що Христос — Син Давидів?
Пото́му Ісус відповів і промовив, у храмі навчаючи: „Як то книжники кажуть, що ніби Христос — син Давидів?
Адже сам Давид, якого надихнув Дух Святий, казав:
„Господь Бог мовив до Господа мого: „Сядь по праву руку від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх [39]””.
„Господь Бог мовив до Господа мого: „Сядь по праву руку від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх [39]””.
Адже той Давид Святим Духом сказав: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“
Тобто сам Давид називав Христа „Господом” своїм. То як же Він може бути Сином Давидовим?»
Та величезний натовп слухав Ісуса з задоволенням.
Та величезний натовп слухав Ісуса з задоволенням.
Сам Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“
Хто такі книжники й фарисеї
І багато людей залюбки́ Його слухали.
І багато людей залюбки́ Його слухали.
Ісус продовжував навчати народ, кажучи: «Стережіться книжників: вони люблять походжати в довгому вбранні, виглядаючи важливо. Вони полюбляють, щоб їх шанобливо вітали на базарах, й щоб у них були найповажніші місця в синагогах і найпочесніші місця на бенкетах.
Він же казав у науці Своїй: „Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах прохо́джуватись, і привіти на ринках,
і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на прийняття́х,
А самі вони оббирають вдів і виживають їх із їхніх осель, а потім моляться довго напоказ, щоб виглядати щирими. Господь покарає їх найтяжче».
що вдови́ні хати поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“
Ісус сів біля жертовної скриньки у Храмі й почав стежити, як люди кладуть гроші до скарбнички. Й чимало багатіїв залишали там значні суми.
І сів Він навпроти скарбни́ці, і дививсь, як наро́д мідяки́ до скарбниці вкидає. І багато заможних укида́ли багато.
Аж ось підійшла бідна вдова й поклала дві дрібні мідні монети.
І підійшла одна вбога вдови́ця, і поклала дві ле́пті, цебто гріш.
Тоді Ісус зібрав Своїх учнів і сказав їм: «Істинно кажу вам, що ця бідна вдова пожертвувала більше, ніж усі інші люди.
І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю.