Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Сучасний переклад
Переклад Хоменка
Залишивши те місце, Ісус вирушив до Свого рідного міста, й Його учні пішли за Ним.
І вийшовши звідти, прибув у свою батьківщину, а слідом за ним пішли й його учні.
Коли настала субота, Ісус навчав у синагозі, та багато людей були здивовані, слухаючи Його. Дивуючись, вони говорили: «Звідки цей Чоловік володіє таким вченням, та мудрістю такою? Хто дав Йому силу, що дива такі підвладні рукам Його?
Якже настала субота, він почав навчати у синагозі; багато з тих, що його слухали, дивувались, кажучи: "Звідкіль оте в нього? Що то за мудрість, що йому дана, і такі чуда, що діються його руками?
Хіба ж Він не тесляр, син Марії? Чи ж не Він брат Якова, Йосії, Юди й Симона? Чи не Його сестри ось тут серед нас?» Земляки не бажали сприймати Його.
Хіба ж він не тесля, син Марії, брат Якова, Йосифа, Юди та Симона? І сестри його — хіба не тут між нами?" І брали йому це за зле.
То Ісус мовив до них: «Немає пророка без пошани, хіба що в його рідному місті або серед родичів, або ж у своєму домі».
Але Ісус промовив до них: "Нема пророка без пошани, — як тільки у своїй країні, між власною родиною та у своєму домі."
І ніяке диво не міг Він там звершити, хіба що на кількох хворих поклав Він руки Свої, зціливши їх.
І неспроможен був створити там ніякого чуда, лише вилікував деяких недужих, поклавши на них руки;
Він був здивований невірою тих людей. Тож пішов Він навколишніми селами, навчаючи народ.
і вражений був їхньою невірою. І ходив кругом по селах, і навчав.
Ісус покликав дванадцять апостолів, та почав надсилати їх по двоє, наділивши їх владою виганяти нечистих духів.
І покликав дванадцятьох і заходився їх посилати по двох, даючи їм владу над нечистими духами.
І наказав їм Ісус: «Нічого не беріте з собою в дорогу, крім палиці самої: ні хліба, ні торби, ні грошей.
І наказав їм, щоб нічого не брали на дорогу, крім палиці самої, — ні хліба, ні торбини, ані грошей у гаманець;
Взуйте сандалії, а вбрання візьміть тільки те, що на вас.
щоб обувались у сандалі й не вдягались у дві одежі.
І як зайдете до чиєїсь оселі, то вже і лишайтеся там, доки не покинете те місто.
І говорив їм: "До якого б дому ви тільки зайшли, там перебувайте, аж поки не вийдете звідти.
А якщо десь вас не приймуть або не слухатимуть вашого слова, то залишіть те місто й обтрусіть порох з ніг ваших,[14] як попередження проти тих людей».
А коли в якомусь місці вас не приймуть і не слухатимуть вас, то, виходивши звідтіль, обтрусіть порох із ваших підошов — на свідоцтво їм."
І пішли апостоли й почали проповідувати, щоб люди каялися в гріхах своїх.
Вони, вийшовши, проповідували покаяння,
Багато демонів вони вигнали та багатьох недужих намащували оливою [15] і зціляли їх.
і виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровлювали.
Цар Ірод почув про Ісуса, бо Його ім’я стало відоме повсюдно. Дехто казав: «Цей чоловік є Іоаном Хрестителем, який повстав із мертвих і тому має таку чудодійну силу».
І зачув цар Ірод, — бо ім'я його стало явним, — і казав, що Йоан Христитель воскрес із мертвих, тим то й чуда діються з-за нього.
Інші стверджували: «То Ілля». А ще інші міркували: «То пророк, такий, які були в давні часи».
Інші ж твердили: "То — Ілля!" — а ще інші: "То пророк — один із пророків!"
Тож коли про все це почув Ірод, він сказав: «Іоан, якому я відтяв голову, повстав із мертвих».
Зачувши про те Ірод, мовив: "То Йоан, якому голову я стяв; він устав із мертвих."
Ірод сам віддав наказ схопити Іоана й кинути його до в’язниці. І зробив він це, щоб задовольнити Іродіаду, яка була дружиною Іродового брата Пилипа, але пізніше Ірод узяв з нею шлюб.
Бо той Ірод послав був схопити Йоана і зв'язав його в темниці з-за Іродіяди, жінки Филипа, свого брата, — бо оженився був з нею.
Іоан попереджав Ірода: «Не годиться тобі брати за себе дружину брата свого».
Йоан же казав Іродові: "Не личить тобі мати жінку брата твого."
Й Іродіада затаїла лють на Іоана й хотіла вбити його. Але нічого вдіяти не могла, оскільки Ірод боявся Іоана, знаючи його як чоловіка праведного й святого, і оберігав його. Ірод завжди слухав Іоана з задоволенням, але водночас він відчував занепокоєння.
Іродіяда ж лютилась на нього й убити його бажала, та не могла,
бо Ірод боявся Йоана, знаючи, що чоловік він був справедливий і святий, тож і беріг його. Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче.
Та от настав сприятливий день, коли на свій день народження Ірод запросив на обід своїх урядовців, воєначальників і найможновладніших людей Ґалилеї.
Як же настав сприятливий день, коли то Ірод на день своїх народин споряджав бенкет для своїх вельмож, тисячників та знатних галилейських,
Дочка Іродіади прийшла на свято й дуже догодила своїм танком Іродові та його гостям. Тож цар звернувся до неї: «Проси все, що побажаєш. І я дам тобі».
увійшла дочка тієї Іродіяди, танцювала й догодила Іродові та гостям. Цар сказав дівчині: "Проси в мене чого бажаєш, — я дам тобі!"
І він поклявся їй: «Я дам тобі все, що попросиш, хоч півцарства!»
Ще й присягнув їй: "Чого б ти тільки в мене просила, — дам тобі, хоч би й половину мого царства."
Та вийшла й запитала в матері: «Що мені попросити?» І мати навчила її сказати: «Дай мені голову Іоана Хрестителя на тарілці».
Вийшла вона та й до своєї матері каже: "Чого маю просити?" Вона ж відповіла: "Голову Йоана Христителя!"
Дівчина тут же попрохала царя: «Будь ласка, подай мені зараз голову Іоана Хрестителя на тарілці».
І негайно, увійшовши притьмом до царя, попросила дівчина: "Хочу, щоб ти мені дав зараз же на полумиску голову Йоана Христителя."
Цар дуже засмутився, але вже дав обіцянку в присутності своїх гостей, й тому не хотів їй відмовити.
Вельми засмутився цар, та з-за присяги та з огляду на гостей не хотів їй відмовити.
Тож він негайно послав солдата з наказом принести Іоанову голову. І той пішов та стяв голову Іоанову і приніс її на тарілці й віддав дівчині, а та віддала її своїй матері.
Тож послав цар відразу прибічника, наказавши йому принести голову Йоана. Пішов той, стяв його у в'язниці,
приніс його голову на полумиску й подав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй.
Коли Іоанові учні почули про те, вони прийшли й забрали його тіло та поклали у гробницю.
Учні ж його, довідавшись про те, прийшли й узяли його тіло та поклали його у гробі.
Всі апостоли повернулися до Ісуса й розповіли про все, що зробили, та чого людей вчили.
Апостоли ж зійшлися до Ісуса й розповіли йому про все, що робили й чого навчали.
Навколо завжди було повно людей, які снували туди й сюди, навіть поїсти не було можливості. Тож Ісус сказав апостолам: «Підемо зі Мною в тихе місце, де нам вдасться трохи відпочити».
Він їм і каже: "Ідіть самі одні осторонь, десь насамоту, та й відпочиньте трохи." Бо тих, що приходили й відходили, так було багато, що вони не мали часу навіть щось перекусити.
От вони сіли в човен і попливли самі до безлюдного місця.
І відплили вони човном у відлюдне місце самі одні.
Але чимало людей помітили, як вони відпливали, і впізнали їх, та з усіх міст люди побігли берегом і дісталися до того місця раніше, ніж Ісус та апостоли.
Але бачили їх, як вони відпливали, й багато впізнали їх, тож пішки збіглись туди з усіх міст та й випередили їх.
Коли Ісус вийшов із човна на берег і побачив великий натовп, то був сповнений жалю до цих людей, бо вони були, наче вівці без пастуха. І почав Ісус навчати їх.
Вийшовши Ісус, побачив силу народу — і змилосердився над ними, були бо вони, немов вівці, що пастуха не мають. І він навчав їх чимало.
День хилився до надвечір’я. Ісусові учні прийшли до Нього й сказали: «Це місце безлюдне, і вже досить пізно.
А коли була вже пізня година, приступили до нього його учні й кажуть: "Місце самотнє тут, та й час уже пізній.
Відпусти людей, щоб вони змогли піти по довколишніх селах і хуторах, та придбати собі якоїсь їжі».
Відпусти їх, хай собі підуть в околишні слободи й села та куплять собі щось із'їсти."
Та Ісус відповів апостолам: «Ви нагодуйте їх!» А вони кажуть: «Щоб придбати достатньо їжі для такої купи народу, треба щонайменше двісті динарів[16]».
А він у відповідь їм: "Дайте ви їм їсти." Ті йому й кажуть: "Чи не піти нам та купити хліба за двісті динаріїв і дати їм спожити?"
Ісус запитав: «Скільки буханок хліба у вас є? Підіть подивіться». Вони подивилися й кажуть: «П’ять хлібин і дві рибини».
Він і же каже їм: "Скільки хлібів маєте? Підіть та подивіться." Розвідались вони і кажуть: "П'ять, ще й дві риби."
Ісус наказав учням розсадити людей на зеленій траві групами по сто й по п’ятдесят чоловік.
Тоді він повелів їм посадити всіх гуртками на моріжку.
І посідали гуртками по сотнях та півсотнях.
Взявши п’ять хлібин й дві рибини, Ісус підвів очі до неба й возніс хвалу Богові за їжу. Він розломив хліби і роздав їх Своїм учням, щоб вони нагодували народ. Так само розділив Він між ними усіма й дві рибини.
Узяв він п'ять хлібів і дві риби та й, поглянувши на небо, поблагословив, розломив хліби й став роздавати учням, щоб клали перед тими. А й дві риби розділив між усіма.
а потім учні ще зібрали дванадцять кошиків із залишками їжі.
І назбирали кусків хліба повних дванадцять кошиків, ще й рештки риби.
А тих, хто їли, було близько п’яти тисяч чоловіків.
Тих же, що їли хліби, було п'ять тисяч чоловік!
Одразу ж після цього Ісус звелів Своїм учням сісти в човен і плисти на інший берег озера, до Вефсаїди, а Сам залишився, щоб відпустити людей.
І відразу ж спонукав своїх учнів сідати в човен і плисти поперед нього на той бік до Витсаїди, — поки він відпустить народ.
Коли настав вечір, човен був на середині озера, а Ісус лишався один на суходолі.
Як настав вечір, човен був посеред моря, а він сам один на землі.
Ісус побачив, що човен віднесло досить далеко від берега, та Своїх учнів, які ледве веслували, бо вітер був зустрічний. Десь між третьою та шостою ранку Ісус пішов до Своїх учнів, ступаючи по воді. І коли Він майже перегнав їх, учні побачили, що Він іде по воді, та вирішили, що то привід, й почали кричати.
Коли ж побачив, як вони, веслувавши, втомились, — вітер бо їм був противний, — то близько четвертої сторожі ночі подався до них, простуючи морем, — хотів обминути їх.
Вони ж, побачивши, як він ступає морем, гадали, що то примара, та й закричали.
Усі, хто побачив Його, були нажахані, але тієї ж миті Він заговорив до них. Ісус сказав: «Заспокойтеся! Це Я! Не бійтеся!»
Усі бо уздріли його й занепокоїлись. Він же вмить заговорив до них, мовивши: "Будьте ж мужні: це я, не бійтесь!"
Коли Ісус сів до них у човен, то вітер вщух, а учні були здивовані, бо не зрозуміли ні цього чуда, ні того, що сталося з хлібами.
І ввійшов до них у човен, — й ущух вітер. І вони в собі вельми здумілись, — понад міру,
бо не розуміли чуда з хлібами — серце їхнє було нечуйне.
Перепливши озеро, Ісус та Його учні прибули до землі Ґеннісаретської.
І, перепливши, прибули вони в землю Генезаретську й причалили.
Коли вони зійшли з човна, люди впізнали Ісуса.
А коли вийшли з човна, люди зараз же його впізнали
Хоч би де люди почули, про прихід Ісуса, бігли по всіх околицях, щоб нести до Нього хворих на ліжках.
і розбіглися по всій країні та почали приносити хворих на ліжках, де тільки чули, що він перебуває.
І куди б Він не йшов: по селах, містах, хуторах — скрізь на майдани виносили хворих, благаючи дозволити їм хоча б торкнутися краю Його одягу. І кожен, хто торкався, одужував.
І куди він тільки приходив, — у села чи міста, чи в слободи, — клали на майданах хворих і просили його про змогу бодай доторкнутися краю його одежі; і хто тільки торкавсь його, ставав здоровий.