Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Сучасний переклад
Переклад Турконяка
Залишивши те місце, Ісус вирушив до Свого рідного міста, й Його учні пішли за Ним.
Ісус вийшов звідти і попрямував до свого рідного краю, а за Ним йшли слідом Його учні.
Коли настала субота, Ісус навчав у синагозі, та багато людей були здивовані, слухаючи Його. Дивуючись, вони говорили: «Звідки цей Чоловік володіє таким вченням, та мудрістю такою? Хто дав Йому силу, що дива такі підвладні рукам Його?
А коли настала субота, Він почав навчати в синагозі. І багато хто слухав і дивувався, кажучи: Звідки в Нього це? І що за мудрість дана Йому? І що за чудеса творяться Його руками?
Хіба ж Він не тесляр, син Марії? Чи ж не Він брат Якова, Йосії, Юди й Симона? Чи не Його сестри ось тут серед нас?» Земляки не бажали сприймати Його.
Хіба Він — не тесля, не син Марії та не брат Якова, Йосії, Юди і Симона? Хіба не Його сестри серед нас? І вони спокушалися через Нього.
То Ісус мовив до них: «Немає пророка без пошани, хіба що в його рідному місті або серед родичів, або ж у своєму домі».
А Ісус їм відповідав, що пророк буває без пошани лише у своєму рідному краї, серед своїх рідних і у своєму домі.
І ніяке диво не міг Він там звершити, хіба що на кількох хворих поклав Він руки Свої, зціливши їх.
І не міг Він там жодного чуда зробити, тільки оздоровив декількох недужих, поклавши на них руки.
Він був здивований невірою тих людей. Тож пішов Він навколишніми селами, навчаючи народ.
І дивувався їхньому невірству. Тож обходив довколишні села, навчаючи.
Ісус покликав дванадцять апостолів, та почав надсилати їх по двоє, наділивши їх владою виганяти нечистих духів.
Покликавши дванадцятьох, Він почав посилати їх по двох, наділяючи їх владою над нечистими духами.
І наказав їм Ісус: «Нічого не беріте з собою в дорогу, крім палиці самої: ні хліба, ні торби, ні грошей.
І сказав їм, щоб нічого не брали в дорогу — тільки одну палицю: ні хліба, ні торби, ні мідяків у пояс,
Взуйте сандалії, а вбрання візьміть тільки те, що на вас.
але щоби взули сандалі й не одягалися у дві одежини.
І як зайдете до чиєїсь оселі, то вже і лишайтеся там, доки не покинете те місто.
І Він говорив їм: Куди тільки ввійдете в дім, там перебувайте, доки не вийдете звідти.
А якщо десь вас не приймуть або не слухатимуть вашого слова, то залишіть те місто й обтрусіть порох з ніг ваших,[14] як попередження проти тих людей».
І коли б у якомусь місці не прийняли вас і не послухали вас, то, виходячи звідти, обтрусіть пил з ніг — як свідчення проти них. [Запевняю вас: легше буде Содому й Гоморрі в день судний, ніж місту цьому].
І пішли апостоли й почали проповідувати, щоб люди каялися в гріхах своїх.
І, вийшовши, вони проповідували, щоб люди покаялися,
Багато демонів вони вигнали та багатьох недужих намащували оливою [15] і зціляли їх.
і виганяли численних бісів, а багатьох недужих помазували олією і зціляли.
Цар Ірод почув про Ісуса, бо Його ім’я стало відоме повсюдно. Дехто казав: «Цей чоловік є Іоаном Хрестителем, який повстав із мертвих і тому має таку чудодійну силу».
І почув цар Ірод, оскільки відоме стало Його Ім’я, і люди говорили, що це — Іван Хреститель устав з мертвих, тому й такі чудеса здійснюються Ним.
Інші стверджували: «То Ілля». А ще інші міркували: «То пророк, такий, які були в давні часи».
Інші ж казали, що це — Ілля, ще інші вважали, що це — пророк або один із пророків.
Тож коли про все це почув Ірод, він сказав: «Іоан, якому я відтяв голову, повстав із мертвих».
А Ірод, почувши, сказав: Той Іван, якому я відтяв голову, це він воскреснув!
Ірод сам віддав наказ схопити Іоана й кинути його до в’язниці. І зробив він це, щоб задовольнити Іродіаду, яка була дружиною Іродового брата Пилипа, але пізніше Ірод узяв з нею шлюб.
Адже Ірод, пославши воїнів, схопив Івана і посадив його у в’язницю через Іродіяду, дружину свого брата Филипа, бо одружився з нею.
Іоан попереджав Ірода: «Не годиться тобі брати за себе дружину брата свого».
А Іван сказав Іродові: Не годиться мати тобі жінку твого брата!
Й Іродіада затаїла лють на Іоана й хотіла вбити його. Але нічого вдіяти не могла, оскільки Ірод боявся Іоана, знаючи його як чоловіка праведного й святого, і оберігав його. Ірод завжди слухав Іоана з задоволенням, але водночас він відчував занепокоєння.
Тож Іродіяда таїла злобу на нього й бажала його вбити, та не могла.
Бо Ірод боявся Івана, знаючи його як чоловіка праведного та святого, і оберігав його, а слухаючи, дуже непокоївся, але слухав з насолодою.
Та от настав сприятливий день, коли на свій день народження Ірод запросив на обід своїх урядовців, воєначальників і найможновладніших людей Ґалилеї.
Як настав слушний день, коли Ірод з нагоди дня свого народження влаштував бенкет для своїх вельмож, тисяцьких, галилейських старшин,
Дочка Іродіади прийшла на свято й дуже догодила своїм танком Іродові та його гостям. Тож цар звернувся до неї: «Проси все, що побажаєш. І я дам тобі».
увійшла дочка Іродіяди і, танцюючи, догодила Іродові й тим, які з ним сиділи при столі. Цар же сказав дівчині: Проси в мене, чого тільки хочеш, і дам тобі!
І він поклявся їй: «Я дам тобі все, що попросиш, хоч півцарства!»
І він поклявся їй: Чого тільки попросиш у мене, дам тобі, хоч би й півцарства мого.
Та вийшла й запитала в матері: «Що мені попросити?» І мати навчила її сказати: «Дай мені голову Іоана Хрестителя на тарілці».
І вона, вийшовши, запитала в матері: Що попросити? Та ж сказала: Голови Івана Хрестителя!
Дівчина тут же попрохала царя: «Будь ласка, подай мені зараз голову Іоана Хрестителя на тарілці».
І, повернувшись відразу з поспіхом до царя, вона попросила, кажучи: Хочу, щоб негайно дав ти мені на полумиску голову Івана Хрестителя!
Цар дуже засмутився, але вже дав обіцянку в присутності своїх гостей, й тому не хотів їй відмовити.
І цар сильно засмутився, але через клятву й тих, які сиділи при столі, він не захотів їй відмовити.
Тож він негайно послав солдата з наказом принести Іоанову голову. І той пішов та стяв голову Іоанову і приніс її на тарілці й віддав дівчині, а та віддала її своїй матері.
Тож відразу цар послав свого охоронця, наказавши принести голову Івана. Той пішов, відтяв його голову у в’язниці
та приніс його голову на полумиску, дав дівчині, а дівчина віднесла її своїй матері.
Коли Іоанові учні почули про те, вони прийшли й забрали його тіло та поклали у гробницю.
А коли його учні почули, то прийшли, взяли тіло і поховали його в гробниці.
Всі апостоли повернулися до Ісуса й розповіли про все, що зробили, та чого людей вчили.
І посходилися апостоли до Ісуса та сповістили Йому про все: що зробили і чого навчили.
Навколо завжди було повно людей, які снували туди й сюди, навіть поїсти не було можливості. Тож Ісус сказав апостолам: «Підемо зі Мною в тихе місце, де нам вдасться трохи відпочити».
А Він каже їм: Ви підіть самі подалі в пустинне місце та відпочиньте трохи! Бо так багато було тих, які приходили й відходили, що навіть не було їм коли попоїсти.
От вони сіли в човен і попливли самі до безлюдного місця.
Тож вони самі відпливли човном до відлюдного місця.
Але чимало людей помітили, як вони відпливали, і впізнали їх, та з усіх міст люди побігли берегом і дісталися до того місця раніше, ніж Ісус та апостоли.
Та побачили їх, як пливли, і багато хто впізнав їх. І пішки люди збіглися туди з усіх міст і прибули раніше за них.
Коли Ісус вийшов із човна на берег і побачив великий натовп, то був сповнений жалю до цих людей, бо вони були, наче вівці без пастуха. І почав Ісус навчати їх.
Вийшовши, Ісус побачив великий натовп; і змилосердився над ними, бо вони були, як ті вівці, які не мають пастуха, і почав їх багато навчати.
День хилився до надвечір’я. Ісусові учні прийшли до Нього й сказали: «Це місце безлюдне, і вже досить пізно.
І коли минуло чимало часу, учні, підійшовши до Нього, говорили: Це місце пустинне, а пора вже пізня,
Відпусти людей, щоб вони змогли піти по довколишніх селах і хуторах, та придбати собі якоїсь їжі».
тож відпусти їх, щоби пішли до навколишніх хуторів і сіл та купили собі щось їсти.
Та Ісус відповів апостолам: «Ви нагодуйте їх!» А вони кажуть: «Щоб придбати достатньо їжі для такої купи народу, треба щонайменше двісті динарів[16]».
Він же у відповідь сказав їм: Дайте ви їм їсти! А вони відповідають Йому: Чи нам піти купити на двісті динаріїв [1] хліба і дати їм їсти?
Ісус запитав: «Скільки буханок хліба у вас є? Підіть подивіться». Вони подивилися й кажуть: «П’ять хлібин і дві рибини».
Він же каже їм: Скільки хлібів маєте? Ідіть подивіться. І довідавшись, кажуть: П’ять і дві рибини.
Ісус наказав учням розсадити людей на зеленій траві групами по сто й по п’ятдесят чоловік.
І звелів їм посадити всіх групами на зеленій траві.
Посідали група за групою: по сто та по п’ятдесят.
Взявши п’ять хлібин й дві рибини, Ісус підвів очі до неба й возніс хвалу Богові за їжу. Він розломив хліби і роздав їх Своїм учням, щоб вони нагодували народ. Так само розділив Він між ними усіма й дві рибини.
Узявши п’ять хлібів та дві рибини і звернувши погляд до неба, Він поблагословив, розломив хліби і давав учням Своїм, щоби клали перед ними, і обидві рибини всім розділив.
а потім учні ще зібрали дванадцять кошиків із залишками їжі.
а з того, що залишилося, та з риб зібрали дванадцять повних кошиків.
А тих, хто їли, було близько п’яти тисяч чоловіків.
А тих, які споживали хліб, було зо п’ять тисяч чоловіків.
Одразу ж після цього Ісус звелів Своїм учням сісти в човен і плисти на інший берег озера, до Вефсаїди, а Сам залишився, щоб відпустити людей.
І негайно Він змусив Своїх учнів сісти в човен і раніше за Нього пливти на той бік, до Витсаїди, а Він тим часом відпустить людей.
Відпустивши народ, Він пішов на гору помолитися.
І, відпустивши їх, Він пішов на гору помолитися.
Коли настав вечір, човен був на середині озера, а Ісус лишався один на суходолі.
А як настав вечір, човен був серед моря, а Він Сам-один на суходолі.
Ісус побачив, що човен віднесло досить далеко від берега, та Своїх учнів, які ледве веслували, бо вітер був зустрічний. Десь між третьою та шостою ранку Ісус пішов до Своїх учнів, ступаючи по воді. І коли Він майже перегнав їх, учні побачили, що Він іде по воді, та вирішили, що то привід, й почали кричати.
Побачивши, що втомилися від веслування, — бо вітер дув супроти них, — близько четвертої сторожі [2] ночі Він підійшов до них, ідучи по морю, і хотів їх минути.
Вони ж, побачивши, що Він іде по морю, подумали, що то привид, і закричали,
Усі, хто побачив Його, були нажахані, але тієї ж миті Він заговорив до них. Ісус сказав: «Заспокойтеся! Це Я! Не бійтеся!»
бо всі Його побачили і занепокоїлися. І тут же Він заговорив до них, і сказав їм: Кріпіться, це Я, не бійтеся!
Коли Ісус сів до них у човен, то вітер вщух, а учні були здивовані, бо не зрозуміли ні цього чуда, ні того, що сталося з хлібами.
Він увійшов до них у човен — і вітер ущух.
А в собі вони все ще були сповнені жаху, тому що не зрозуміли чуда з хлібами, бо їхнє серце було закам’янілим.
Перепливши озеро, Ісус та Його учні прибули до землі Ґеннісаретської.
І, перепливши, вони прибули до Генісаретської землі й причалили.
Коли вони зійшли з човна, люди впізнали Ісуса.
Коли вони вийшли з човна, люди відразу, упізнавши Його,
Хоч би де люди почули, про прихід Ісуса, бігли по всіх околицях, щоб нести до Нього хворих на ліжках.
оббігли всю ту околицю і почали на носилках приносити хворих — скрізь, де б Він не з’явився.
І куди б Він не йшов: по селах, містах, хуторах — скрізь на майдани виносили хворих, благаючи дозволити їм хоча б торкнутися краю Його одягу. І кожен, хто торкався, одужував.
І куди б Він не входив, — до сіл, міст, хуторів, — скрізь на майданах клали недужих і благали Його, щоб хоч до краю Його одягу доторкнутися, а ті, хто торкався до Нього, зцілялися.