Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Сучасний переклад
Переклад Огієнка
Одного дня, коли Ісус навчав людей у дворі Храму, проповідуючи їм Благу Вість, до Нього підійшли головні священики, книжники й старійшини.
І сталось одно́го з тих днів, як навчав Він у храмі людей, та Добру Нови́ну звіщав, прийшли первосвященики й книжники з старшими,
Вони запитали: «Скажи нам, чиєю владою Ти все це робиш? Хто дав Тобі владу таку?»
та й до Нього промовили, кажучи: „Скажи нам, якою вла́дою Ти чиниш оце? Або хто Тобі вла́ду цю дав?“
У відповідь Ісус сказав: «Я також хочу поставити вам запитання. Скажіть Мені: Іоанове хрещення прийшло від Господа чи від людей?»
І промовив до них Він у відповідь: „Запитаю й Я вас одну річ, — і відповідайте Мені:
Іванове хрищення з неба було́, чи від людей?“
Головні священики та книжники почали радитися поміж собою, що відповісти, міркуючи: «Якщо ми скажемо, що від Господа, то Він спитає: „Чому ж тоді ви не повірили Іоану?”
Вони ж міркували собі й говорили: „Коли скажемо: „З неба“, відкаже: „Чого ж ви йому не повірили?“
А якщо скажемо, що від людей, то весь цей люд закидає нас камінням, адже вони вважають, що Іоан був справді пророком».
А як скажемо: „Від людей“, то всі люди камінням поб'ють нас, бо були переко́нані, що Іван — то пророк“.
Тож вони відповіли: «Ми не знаємо, звідки прийшло Іоанове хрещення».
І вони відповіли, що не знають, ізвідки.
Тоді Ісус мовив до них: «Отож і Я вам не скажу, чиєю владою Я все це роблю».
А Ісус відказав їм: „То й Я не скажу́ вам, якою вла́дою Я це чиню́“.
Після того Ісус розповів людям таку притчу: «Один чоловік посадив виноградник. Потім здав виноградник в оренду та й надовго вирушив у мандри.
І Він розповідати почав людям при́тчу оцю. „Один чоловік насадив виноградника, і віддав його винаря́м, та й відбув на час довший.
Як настала пора, він послав слугу до виноградарів, щоб одержати свою частку врожаю, але орендарі побили його й відіслали ні з чим.
А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб дали йому частку з плоді́в виноградника. Та побили його винарі, і відіслали ні з чим.
Тоді господар послав іншого слугу, але виноградарі й того побили. Вони безсоромно познущалися з нього й прогнали його з порожніми руками.
І знову послав він до них раба і́ншого, а вони й того збили й знева́жили, — та й відіслали ні з чим.
Господар послав третього слугу, та вони й цього покалічили і вигнали геть.
І послав він ще третього, а вони й того зранили й вигнали.
Тоді господар виноградника сказав собі: „Що ж мені робити? Мушу послати свого улюбленого сина. Може, вони хоч його поважатимуть”.
Сказав тоді пан виноградника: „Що́ маю робити? Пошлю свого сина улю́бленого, — може його посоро́мляться“.
Та побачивши господаревого сина, орендарі сказали одне одному: „Це спадкоємець! Давайте вб’ємо його, то й спадщина буде наша!”
Винарі́ ж, як його вгледіли, міркували собі та казали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, щоб спа́дщина наша була́“.
Тож вони викинули сина господаря з виноградника і вбили його. То що тепер власникові виноградника діяти з ними?
І вони його вивели за виноградника, та й убили... Що́ ж зробить їм пан виноградника?
Він піде та вб’є тих орендарів, а виноградник здасть в оренду іншим”».
Коли люди почули цю притчу, вони сказали: «Хай ніколи таке не трапиться!»
Коли люди почули цю притчу, вони сказали: «Хай ніколи таке не трапиться!»
Він при́йде та й вигубить цих винарів, виноградника ж іншим віддасть“. Слухачі ж повіли́: „Нехай цього не станеться!“
Та Ісус пильно подивився на них і мовив: «Яке ж тоді значення того, що сказано у Святому Писанні:
„Той камінь, що будівельники відкинули, став наріжним каменем?”
„Той камінь, що будівельники відкинули, став наріжним каменем?”
А Він глянув на них та й сказав: „Що ж оце, що написане: „Камінь, що його будівничі відкинули, той нарі́жним став каменем!
Той, хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого цей камінь впаде, той буде розчавлений».
Кожен, хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде́, — то розчавить його́“.
Почувши цю притчу, головні священики й книжники зрозуміли, що Ісус говорить саме про них, та почали вигадувати, як би негайно схопити Його, але побоялися народу.
А книжники й первосвященики руки на Нього хотіли накласти тієї години, але побоялись наро́ду. Бо вони розуміли, що про них Він цю притчу сказав.
Юдейські лідери пильно стежили за Ісусом Христом, намагаючись зловити Його на слові. Вони підіслали до Нього вивідників, які удавали з себе праведників, аби спровокувати Ісуса та мати підстави віддати Його до рук намісника, який мав владу зарештувати Христа.
І вони слідкували за Ним, і підіслали підгля́дачів, які праведних із себе вдавали, щоб зловити на слові Його, і Його видати урядові й вла́ді намісника.
Тож вони сказали Йому: «Вчителю, ми знаємо, що усе, що Ти говориш і вчиш, є істиною, не зважаючи, хто Тебе слухає, бо не дивишся на чин та звання людей. Ти правдиво наставляєш на шлях Божий.
І вони запитали Його та сказали: „Учителю, знаємо ми, що Ти добре говориш і навчаєш, і не дивишся на обли́ччя, але наставляєш на Божу дорогу правдиво.
Тож скажи нам, чи то справедливо для нас сплачувати податки цезареві, чи ні?»
Чи годи́ться давати податок для ке́саря, чи ні?“
Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів:
Знаючи ж їхню хитрість, сказав Він до них: „Чого ви Мене випробо́вуєте?
«Покажіть Мені динар. Хто тут зображений й чиє ім’я викарбоване на монеті?» Вони відповіли: «Цезареве».
Покажіте дина́рія Мені. Чий образ і напис він має?“ Вони відказали: „Кесарів“.
Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю — цезареве, а Богу — Боже».
А Він їм відказав: „Тож віддайте ке́сареве — ке́сареві, а Богові — Боже!“
Почувши таку відповідь, вивідники не могли схопити Його за те, що Він говорить перед людьми й, вражені його словами, вони замовкли.
І не могли вони перед людьми́ зловити на слові Його. І дивува́лись вони з Його відповіді, та й замовкли.
Декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його:
І підійшли дехто із саддукеїв, що твердять, ніби немає воскресі́ння, і запитали Його,
«Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”.[67]
та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як умре кому брат, який має дружи́ну, а помре бездітний, — то нехай його брат візьме дружи́ну, і відно́вить насіння для брата свого“.
От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, не залишивши дітей.
Було ж сім братів. І перший, узявши дружи́ну, бездітний умер.
Тож другий брат узяв шлюб із тією жінкою та також помер бездітним.
І другий узяв був ту дружи́ну, та й той вмер бездітний.
Те ж саме трапилося й з третім, а потім і з усіма сімома — вони померли, не залишивши дітей.
І третій узяв був її, так само й усі се́меро, — і вони дітей не позоставили, та й повмирали.
Отже, в майбутньому житті, після воскресіння, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?»
А в воскресі́нні котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружину її“.
Ісус відповів їм: «Люди в цьому житті одружуються.
Ісус же промовив у відповідь їм: „Женяться й заміж виходять сини цього віку.
Але ті, кого Бог визнає гідними ввійти у вічне життя й воскресіння з мертвих, не одружуватимуться.
А ті, що будуть достойні того віку й воскресі́ння з мертвих, — не будуть ні женитись, ні заміж вихо́дити,
Вони будуть подібні до Ангелів і не зможуть більше вмерти. Вони — діти Божі, оскільки Господь воскресив їх з мертвих.
ні вмерти вже не можуть, бо рівні вони ангола́м, і вони сини Божі, синами воскресі́ння бувши.
Мойсей, в історії про палаючий кущ, [68] ясно показав, що мертві воскресають, коли назвав Господа „Богом Авраама, Богом Ісаака і Богом Якова”.[69]
А що мертві встають, то й Мойсей показав — при кущі, — коли він назвав Господа „Богом Авраамовим, і Богом Ісаковим, і Богом Якововим“.
Тобто Господь є Богом живих, а не мертвих. Всі вони все ще живі для Господа».
Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть.“
Деякі з книжників промовили: «Добре сказано, Вчителю!»
Дехто ж із книжників відповіли та сказали: „Учителю, — Ти добре сказав!“
І відтоді ніхто не наважувався Ісуса про щось питати.
І вже не насмілювалися питати Його ні про що́.
Тоді Ісус запитав книжників: «Чому деякі люди стверджують, що Христос — Син Давидів?
І сказав Він до них: „Як то кажуть, що Христос син Давидів?
Адже сам Давид сказав у книзі Псалмів:
„Господь Бог мовив до Господа мого: „Сядь по праву руку від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх [70]””.
„Господь Бог мовив до Господа мого: „Сядь по праву руку від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх [70]””.
Таж Давид сам говорить у книзі Псалмів: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене,
поки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“
Тобто сам Давид називав Христа „Господом” своїм. То як же Він може бути Сином Давидовим?»
Отже, Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“
Поки всі слухали, Ісус сказав Своїм учням:
І, як увесь наро́д слухав, Він промовив до учнів Своїх:
«Стережіться книжників: вони люблять походжати в довгому вбранні, виглядаючи важливо. Вони полюбляють, щоб їх шанобливо вітали на базарах, й щоб у них були найповажніші місця в синагогах і найпочесніші місця на бенкетах.
„Стережіться книжників, що хочуть у довгих одежах ходити, і люблять привіти на ринках, і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на бенке́тах,