Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Сучасний переклад
Переклад Огієнка
У місті Віфанії, де жили Марія та її сестра Марта, мешкав собі чоловік на iм’я Лазар, який захворів.
Був же хворий один, Ла́зар у Віфа́нії, із села Марії й сестри її Марти.
Марія була тією самою жінкою, яка помазала мирром [39] Господа і волоссям своїм обтерла Йому ноги. Хворий Лазар був її братом.
А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і воло́ссям своїм Йому но́ги обте́рла.
Сестри послали переказати Ісусу: «Господи, Твій близький друг хворіє».
Тоді се́стри послали до Нього, говорячи: „Ось незду́жає, Господи, той, що любиш його!“
Почувши це, Він сказав: «Ця хвороба не смертельна, вона — для Слави Божої, щоб Син Божий прославився через неї».
Як почув же Ісус, то промовив: „Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею“.
Довідавшись, що Лазар занедужав, Він побув іще два дні там, де застала Його ця звістка, а потім сказав Своїм учням: «Ходімо знову в Юдею».
А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був.
Після ж того говорить до учнів: „Ходімо зно́ву в Юдею“.
Тоді учні звернулися до Нього: «Вчителю, юдеї тільки-но хотіли побити Тебе камінням, а Ти знову йдеш туди?»
Йому учні сказали: „Учителю, таж допі́ру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди пі́деш?“
На те Ісус відповів: «Хіба не дванадцять годин має день? Якщо людина вдень ітиме дорогою, то не спотикатиметься, бо їй світитиме світло світу цього.[40]
Ісус відповів: „Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткне́ться, — цьогосвітнє бо світло він бачить.
Якщо ж уночі ітиме, то спотикатиметься, бо немає світла, яке б допомогло цій людині бачити».
А хто ходить нічно́ї пори, той спіткнеться, — бо немає в нім світла“.
Сказавши так, Ісус додав: «Наш друг Лазар заснув, та Я піду й розбуджу його».
Оце Він сказав, а по то́му говорить до них: „Друг наш Лазар заснув, — та піду́ розбудити Його“.
Учні Його відповіли: «Господи, якщо він заснув, то буде все гаразд, і він видужає».
А учні сказали Йому: „Як заснув, то він, Господи, ви́дужає“.
Але Ісус говорив про смерть Лазаря, а вони думали, що Він каже про звичайний сон.
Та про смерть його мовив Ісус, вони ж ду́мали, що про сонний спочи́нок Він каже.
Я ж радий, що Мене там не було. І Я радий за вас, бо зможете тепер піти туди й пересвідчитися, й повірити в Мене. А зараз ходімо до нього».
І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього“.
Тоді Хома, на прізвисько Близнюк, звернувся до всіх учнів: «Ходімо й ми разом з Ісусом і помремо з Ним разом».
Сказав же Хома, називаний Близню́к, до співучнів: „Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати“.
Прийшовши до Віфанії, Ісус довідався, що Лазар уже чотири дні лежав у могилі.
Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гро́бі.
Віфанія розташована кілометрів за три [41] від Єрусалиму, й багато юдеїв прийшло до Марти й Марії, щоб розділити з ними печаль з приводу смерті брата та втішити їх.
А Віфа́нія поблизу Єрусалиму була́, яких стадій з п'ятнадцять.
І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розва́жити їх.
Почувши, що прийшов Ісус, Марта пішла Його зустрічати, а Марія в цей час залишалася вдома.
Тоді Марта, почувши, що надхо́дить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа.
І сказала Марта Ісусові: «Господи, якби Ти був тут, то мій брат не помер би.
І Марта сказала Ісусові: „Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат.
Я знаю, що навіть зараз, хоч би чого б Ти попросив у Бога, Він дасть Тобі».
Та й тепер, — знаю я, — що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!“
Марта тоді каже: «Я знаю, що він повстане у воскресіння останнього дня».
Відказує Марта Йому: „Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне“.
«Я є воскресіння і життя! — Сказав Ісус. — Хто вірить у Мене, хоч і вмре, буде жити.
Промовив до неї Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити.
І жоден, хто живе й вірить у Мене, не помре ніколи. Чи ти віриш цьому?»
І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?“
«Так, Господи! — сказала вона. — Я вірю, що Ти Христос, Син Божий, Котрий мав прийти у світ».
Вона каже Йому: „Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ“.
Промовивши це, вона пішла й покликала свою сестру Марію і сказала їй нишком: «Учитель уже тут, Він тебе кличе».
І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марі́ю, сестру свою, ка́жучи: „Учитель тут, і Він кличе тебе!“
Почувши це, Марія відразу підвелася й пішла до Нього.
А та, як зачула, квапли́во встала й до Нього пішла.
На той час Ісус іще не прийшов до селища, а був там, де Марта зустріла Його.
А Ісус не ввійшов був іще до села, а знахо́дивсь на місці, де Марта зустріла Його.
Юдеї, які були в домі і втішали її, побачивши, що Марія швидко встала й вийшла, подумали, що йде вона до могили плакати, й пішли за нею.
Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапли́во встала й побігла, подали́ся за нею, гадаючи, що до гро́бу пішла вона, — плакати там.
Прийшовши на те місце, де був Ісус, і побачивши Його, Марія впала до ніг Його і сказала: «Господи, якби Ти був тут, то мій брат не помер би».
Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: „Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!“
Ісус був глибоко схвильований її горем, тим, як вона побивається і як плачуть юдеї, які прийшли разом з нею.
А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжа́лобився та й звору́шився Сам,
Ісус запитав: «Де ви його поклали?» «Господи, — відповіли Йому, — йди подивись»
і сказав: „Де його ви поклали?“ Говорять Йому́: „Іди, Господи, та подивися!“
Тоді юдеї почали казати: «Подивіться, як Він любив Лазаря!»
А юдеї казали: „Дивись, як любив Він його!“
Та деякі обізвалися: «Цей Чоловік, Який зробив сліпого зрячим, чи не міг би Він й Лазаря захистити від смерті?»
А з них дехто сказали: „Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?“
І знову Ісус, зворушений до глибини душі, пішов до могили. То була печера, вхід до якої був завалений каменем.
Ісус же розжа́лобивсь знову в Собі, і до гро́бу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній наляга́в.
Ісус сказав: «Заберіть цей камень». Та Марта, сестра померлого відповіла Йому: «Господи, зараз уже відгонить, бо пройшло чотири дні, як він помер».
Промовляє Ісус: „Відваліть цього каменя!“ Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: „Уже, Господи, чути, — бо чотири вже дні він у гро́бі“.
Ісус промовив: «Хіба не казав Я тобі, що якщо повіриш, то бачитимеш Божу Славу?»
Ісус каже до неї: „Чи тобі не казав Я, що як бу́деш ти вірувати, — славу Божу побачиш?“
Тож вони відкотили камінь. Ісус, підвівши очі вгору, мовив: «Отче, дякую Тобі, що почув Мене.
І зняли́ тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: „Отче, дяку прино́шу Тобі, що Мене Ти почув.
Я знаю, що Ти завжди чуєш Мене, та Я казав це заради людей, які стоять навколо, щоб вони повірили, що саме Ти послав Мене».
Та Я знаю, що Ти за́вжди почуєш Мене, але ради наро́ду, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене“.
Мовивши так, Він голосно покликав: «Виходь, Лазарю!»
І, промовивши це, Він скричав гучни́м голосом: „Ла́зарю, — вийди сюди!“
І вийшов померлий, і руки й ноги його були сповиті полотном, і обличчя загорнуте. Тоді Ісус звернувся до всіх: «Розповийте його, і нехай собі йде».
І вийшов померлий, по рука́х і нога́х обв'я́заний па́сами, а обличчя у нього було́ перев'я́зане хусткою. Ісус каже до них: „Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив“.
Багато юдеїв, які прийшли до Марії, побачивши, що Ісус здійснив, повірили в Нього.
І багато з юдеїв, що посхо́дилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували.
Та деякі пішли до фарисеїв і розповіли їм про все, що зробив Ісус.
А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що́ Ісус учинив.
Тоді первосвященики й фарисеї, зібравши Синедріон сказали: «Що нам робити? Цей Чоловік творить багато чудес!
Тоді первосвященики та фарисеї скли́кали раду й казали: „Що́ маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить?
Якщо ми дозволимо Йому діяти так і далі, то всі повірять у Нього, і прийдуть римляни, зруйнують наш Храм і знищать народ».
Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, — і при́йдуть римля́ни, та й ві́зьмуть нам і край, і наро́д!“
Але один із них, на ім’я Каяфа, котрий у той рік був первосвящеником, мовив: «Ви нічого не знаєте,
А один із них, Кайя́фа, що був первосвящеником року того́, промовив до них: „Ви нічо́го не знаєте,
і не розумієте, що для вас буде краще, якщо один Чоловік загине за людей, ніж якщо весь народ буде знищено».
і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь наро́д мав загинути!“
І сказав це він не від себе. Оскільки Каяфа був первосвящеником того року, він пророкував, що Ісус помре за людей, і не лише заради юдейського народу, а щоб об’єднати всіх дітей Божих, розкиданих по світу.
А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за наро́д мав умерти,
і не лише за наро́д, але й щоб сполучити в одне́ розпоро́шених Божих дітей.
І з того самого дня юдейські лідери стали шукати зручну нагоду, щоб убити Ісуса.
Отож, від того дня вони змо́вилися, щоб убити Його.
Тоді Він перестав відкрито ходити серед юдеїв, а подався звідти до міста Єфраїма, розташованого неподалік від пустелі, і залишався там зі Своїми учнями.
І тому́ не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфре́м, — і тут залишався з Своїми учнями.
Надходило свято юдейської Пасхи, і багато людей з усіх країв подалося до Єрусалиму, щоб виконати обряд очищення перед Пасхою.
Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з кра́ю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очи́стити себе.
Вони шукали Ісуса і питали один одного, стоячи в Храмі: «Як ви вважаєте, чи прийде Він на свято?»
І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одно́го: „А як вам здається? Хіба Він не при́йде на свято?“