Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Сучасний переклад
Переклад Куліша та Пулюя
Павло також відвідав Дервію та Лістру, де знаходився послідовник на ім’я Тимофій. Мати його була віруючою юдейкою, а батько греком.
Прийшов же у Дервию та в Листру; і ось був там один ученик, на ймя Тимотей, син однієї жінки, вірної Жидівки, батька ж Грека,
Про Тимофія добре говорили браття в Лістрі та Іконії.
що мав добру славу між братами у Листрі та Ікониї.
Павло хотів, щоб Тимофій пішов із ним, тому він зробив обрізання Тимофієві. Це було зроблено заради юдеїв, які мешкали у тієї місцевості, оскільки ті знали, що Тимофіїв батько був греком.
Сього схотїв Павел узяти з собою; і взявши обрізав його задля Жидів, що були в тих місцях; знали бо всї батька його, що був Грек.
Проходячи через інші міста, вони передавали віруючим для послуху настанови, прийняті апостолами й старійшинами в Єрусалимі.
Як же проходили городи, передавали їм хоронити устави, постановлені від апостолів та старших, що в Єрусалимі.
Тож церкви міцнішали в вірі, й число віруючих зростало з кожним днем.
Церкви ж утверджувались у вірі, і прибували числом щодня.
Павло та його супутники пройшли землю Фриґійську та Ґалатську, але Дух Святий не дозволяв їм проповідувати Слово в Малій Азії.
Як же пройшли Фригию та Галацьку сторону, заборонив їм сьвятий Дух промовляти слово в Азиї.
Дійшовши до кордону Мізії, вони збиралися йти до Віфінії, але Дух Ісуса не пустив їх.
Прийшовши ж в Мисию, поривались ійти в Витинию, і не пустив їх Дух.
Вночі Павлові було видіння, в якому якийсь чоловік із Македонії постав перед ним, благаючи: «Прийди до Македонії й допоможи нам».
І явилось уночі видїннє Павлу: стояв один чоловік Македонець, благаючи його й говорячи: Прийшовши в Македонию, поможи нам.
Після цього видіння, ми [41] одразу ж зібралися йти до тієї землі, вирішивши, що то Бог покликав нас проповідувати македонцям Благовість.
Як же видїннє увидїв, забажали ми зараз іти в Македонию, зрозумівши, що Господь покликав нас благовіствувати їм.
Ми відпливли з Троади й попрямували до Самотракії, а наступного дня пристали до Неаполя.
Пустившись тодї з Трояди, приспіли ми в Самотракию, другого ж дня в Неаполь,
Звідти ми пішли до міста Филипи, що було римською колонією та головним містом тієї частини Македонії, і провели там кілька днів.
а звідтіля в Филипи, котрий єсть первий город тієї части Македониї, — осада. Пробували ж ми в сьому городї кілька днїв.
В суботу ми вирушили за міську браму, до річки, сподіваючись, що знайдемо там місце для молитви. Ми сіли й почали розмовляти з жінками, які зібралися там.
А субітнього дня вийшли геть з города над річку, де бувало звичайно моленнє, і посїдавши говорили до жінок, що посходились.
Серед них була жінка на ймення Лідія. Вона була купчихою, та торгувала багряними тканинами в місті Тіатирі. Вона поклонялася істинному Богу. Лідія слухала нас, і Господь відкрив її серце назустріч тому, що казав Павло.
І слухала нас одна жінка, на ймя Лидия, купчиха кармазином, із города Тиятирського, що шанувала Бога; їй же Господь відчинив серце уважати на глаголане від Павла.
Коли вона та її домашні охрестилися, вона почала благати нас: «Якщо ви вважаєте, що я справді вірую в Господа, то зупиніться в моєму домі». Вона вмовила нас піти до неї.
Як же охрестилась вона і дім її, благала, говорячи: Коли ви судили мене, що я вірна Господеві, то, ввійшовши в господу мою, пробувайте. І присилувала нас.
Так сталося, що коли ми йшли до місця молитви, нам зустрілася дівчина-рабиня. Вона була одержима духом,[42] який давав їй силу передбачати майбутнє. Роблячи це, вона приносила величезний прибуток своїм господарям.
Стало ся ж, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна дївчина, що мала духа віщого, і котра заробіток великий давала панам своїм, ворожачи.
Дівчина ходила за Павлом і всіма нами, вигукуючи: «Це слуги Всевишнього Бога! Вони провіщають вам шлях до спасіння!»
Ся, йдучи слїдом за Павлом та за нами, покликувала, кажучи: Сї люде — слуги Вишнього Бога, що звіщають нам дорогу спасення.
Так тривало багато днів, і Павла це почало турбувати. Тож він обернувся й промовив до духа: «Наказую тобі іменем Ісуса Христа, вийди з неї!» І він негайно вийшов з дівчини.
Робила ж се многі днї. Далїй Павел, розсердившись і обернувшись, рече духові: Повелїваю тобі імям Ісуса Христа, вийди з неї. І вийшов тієї ж години.
Коли її господарі побачили, що їхнім сподіванням на прибуток прийшов кінець, вони схопили Павла та Силу й потягли їх на базарну площу, а там передали владі.
Видївши ж пани її, що пропала надїя заробітку їх, схопивши Павла та Силу, потягли їх на майдан до князїв.
Коли вони привели Павла та Силу до міської влади, то сказали: «Ці люди — юдеї, вони каламутять усе місто!
І привівши їх до воївод, казали: Сї люде вельми трівожать город наш, бувши Жидами,
Вони проголошують звичаї, які для нас, римлян, є протизаконним прийняти або дотримуватися».
і навчають звичаїв, котрих не годить ся нам приймати, анї робити, бувши Римлянами.
Натовп приєднався до їхніх звинувачів. Володарі міста зірвали з апостолів одяг і наказали їх побити.
І встав народ проти них, а воїводи, роздерши одежу їх, звелїли бити їх.
Тяжко побитих, їх кинули до в’язниці й наказали вартовому пильно стерегти їх.
І завдавши їм багато ран, повкидали в темницю, звелївши темничнику пильно стерегти їх
Діставши такий наказ, він посадив апостолів у внутрішню камеру, а ноги їхні забив у колодки.
Котрий прийнявши такий наказ, повкидав їх у саму середню темницю і позабивав ноги їх у колоду.
Близько опівночі Павло й Сила молилися й співали гімни Богу, а інші в’язні слухали їх.
О півночі Павел та Сила молившись славили Бога піснею, і чули їх вязники.
Зненацька стався сильний землетрус, аж захитався фундамент в’язниці. Всі двері раптом розчинилися, а кайдани з усіх в’язнів попадали.
Нараз став ся великий трус, так що аж підвалини в вязницї захитались; і повідчинялись зараз усї двері, і поспадали кайдани з усїх.
Вартовий прокинувся й, побачивши відчинені двері в’язниці, вихопив меча. Він хотів вбити себе, вважаючи, що в’язні втекли,
Прокинувши ся ж темничник од сну, та побачивши відчинені двері темницї, вийнявши меч, хотїв себе вбити, думаючи, що повтїкали вязники.
та Павло голосно гукнув: «Не губи себе! Ми всі тут».
Покликнув же голосом великим Павел, говорячи: Не роби собі нїчого лихого, всї бо ми тут.
Тоді вартовий наказав принести світло й кинувся всередину. Затремтівши зі страху, він упав на коліна перед Павлом та Силою.
Попросивши ж сьвітла, вбіг трусячись, і припав до Павла та Сили,
А потім вивів їх і сказав: «Добродії, що мені робити, щоб здобути спасіння?»
а, вивівши їх геть, каже: Добродїї, що менї робити, щоб спастись?
Вони відповіли: «Вір у Господа Ісуса, і ти будеш спасенний — ти й твої домашні».
Вони ж рекли: Віруй в Господа Ісуса Христа, то спасеш ся ти і дім твій.
І апостоли розповіли Слово Господнє йому й усім іншим, хто був у тому домі.
І глаголали йому слово Господнє, і всїм, що в дому його.
Тієї нічної години вартовий узяв їх, обмив їхні рани, й тут же його самого і його родину охрестили.
І, взявши їх тієї ж нічної години, пообмивав рани, та й охрестив ся сам і всї його зараз.
Він привів Павла й Силу до своєї оселі і дав їм поїсти. Він, і вся його родина раділи, бо повірили у Бога.
І, повівши їх у господу свою, заставив перед ними стіл, і веселив ся з усїм домом, увірувавши в Бога.
Коли настав ранок, володарі міста послали воїнів, сказавши: «Звільніть тих людей».
Як же настав день, прислали воїводи паличників, кажучи: Відпусти людей сих.
Тоді вартовий передав ці слова Павлові: «Володарі міста сказали звільнити вас. Отже, виходьте зараз і йдіть з миром».
Звістив же темничник про сї слова Павла, що прислали воїводи, щоб відпустити вас;
Але Павло відповів воїнам: «Вони прилюдно били нас без суду, хоч ми римські громадяни, потім кинули нас до в’язниці. А тепер вони хочуть випустити нас таємно? Не буде цього! Вони повинні самі прийти й вивести нас із в’язниці».
Павел же рече: Бивши нас прилюдно неосуджених людей римських, повкидали в темницю, а тепер потай нас виганяють? Нї бо, а нехай самі, прийшовши, виведуть нас.
Варта передала ці слова володарям міста. Почувши, що Павло і Сила — римляни, ті перелякалися.
Звістили ж воїводам паличники слова сї; і перелякались, почувши, що вони Римляне.
Вони прийшли й вибачилися перед Павлом і Силою, а потім вивели їх із в’язниці й попросили залишити їхнє місто.
І прийшовши благали їх, і вивівши просили, щоб вийшли з города.