Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Сучасний переклад
Переклад Турконяка
Я звертаюся до тих, хто знає Закон Мойсея. Хіба не відомо вам, брати і сестри мої, що Закон має владу над людиною, тільки поки вона живе?
Хіба ви не знаєте, брати, — а звертаюся я до тих, хто знає Закон, — що Закон має владу над людиною, доки вона живе?
Скажімо, заміжня жінка прив’язана Законом до свого чоловіка, поки він живий. Та коли він помре, вона звільняється з-під влади Закону про шлюб.
Одружена жінка, доки живе її чоловік, пов’язана з ним законом; коли ж помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка.
Тож якщо вона стає дружиною іншого, коли ще живий її чоловік, то вона винна у перелюбі. Але якщо чоловік її помре, то вона звільняється від шлюбного Закону, та не вважатиметься розпусницею, якщо вийде заміж за іншого.
Тому, доки її чоловік живий, її вважатимуть перелюбницею, якщо стане дружиною іншого чоловіка. Коли ж помре чоловік, вона звільняється від Закону і не буде перелюбницею, якщо вийде заміж за іншого.
Так само й ви, брати і сестри мої, померли для Закону через Тіло Христове, щоб належати Іншому — Тому, Хто воскрес із мертвих, щоб ми могли служити Богові.
Тому, брати мої, і ви померли для Закону тілом Христа, аби належати іншому, — Тому, Хто встав із мертвих, щоб ми принесли плід Богові.
Бо коли ми ще жили у згоді з нашою гріховною людською природою, то наші гріховні пристрасті, що прийшли від Закону, володіли тілами нашими. Вони приносили врожай вчинків, який вів до смерті.
Бо коли ми були в тілі, то гріховні пристрасті, які виявляються через Закон, діяли в наших членах, щоби приносити плід смерті.
Та зараз ми звільнилися від Закону, в’язнями якого ми були. Ми вмерли для нього і служимо Господу Богу нашому в новому житті, яким править Дух Святий, а не в старому, що трималося писаних канонів.
Нині ж ми звільнилися від Закону, померли для того, що нас зв’язувало, щоб служити в оновленні духа, а не в стародавності букви.
Чи думаєте ви, що я стверджую, що Закон — це гріх? Звісно, ні! Та не знати б мені, що таке гріх інакше, як через Закон. Бо й справді, я не знав би, що то є — прагнути чогось чужого, якби в Законі не було записано: «Не прагни чужого».
То що ж скажемо? [Хіба] Закон — то гріх? Зовсім ні! Але я пізнав гріх тільки через Закон. Я не знав би пожадливості, якби Закон не говорив: Не пожадай.
Одначе гріх через цю заповідь знайшов шлях розбудити в мені потяг до всього злого. Без Закону, гріх мертвий.
Тож гріх, узявши привід від заповіді, викликав у мені всяку пожадливість, адже гріх без Закону — мертвий.
Я жив колись без Закону, та гріх ожив, коли з’явилася заповідь.
Я жив колись без Закону, а як прийшла заповідь, гріх ожив,
І тоді ж я вмер. Тож заповідь, що мала принести життя, принесла мені духовну смерть.
а я помер, тому заповідь, дана для життя, спричинила мені смерть.
Скориставшись нагодою, гріх звабив мене заповіддю і нею ж убив мене.
Бо гріх, що взяв привід через заповідь, звів мене й умертвив нею.
Отже, Закон і заповідь — святі, справедливі й добрі.
Отже, Закон — святий, і заповідь — свята, праведна та добра.
То чи означає це, що добро спричинило смерть мені? Зовсім ні! Але гріх, використавши добро, приніс мені смерть. І сталося це, щоб викрити хибну природу гріха: щоб через цю добру заповідь я усвідомив, на скільки огидний гріх.
Хіба те, що добре, спричинило мені смерть? Зовсім ні! Але гріх, щоб і виявитися гріхом, спричинив мені смерть через добро, аби гріх став надмірно грішним завдяки заповіді.
Тож ми знаємо, що Закон — духовний, а я — ні. Гріх панує наді мною, неначе я раб його.
Бо знаємо, що Закон є духовний, а я — тілесний, проданий гріхові.
І я не знаю, що роблю, бо роблю не те, що хотів би, а те, що ненавиджу.
Адже я не розумію, що чиню: роблю не те, що хочу, а те, що ненавиджу.
І якщо я роблю не те, чого бажаю робити, то погоджуюся з Законом, що він добрий.
Коли ж я роблю те, чого не хочу, то погоджуюся із Законом, що він добрий.
Насправді ж то не я роблю, а гріх, що живе в мені.
Бо тепер уже не я це виконую, але гріх, який живе в мені.
Так, я знаю, що добро не живе в мені, тобто в моїй недуховній людській природі. Прагнення робити добрі справи у мене є, але здійснити їх ще не можу.
Адже знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добро: бажання є в мені, але щоб виконувати це добро, того не [знаходжу].
Бо я не роблю те добро, яке я хочу робити, а чиню зло, якого чинити не хочу.
Тож не роблю те добре, яке хочу, але те недобре, якого не хочу, — те роблю.
Тож коли я роблю те, чого не хочу, то вже не я здійснюю це, а гріх, який живе в мені.
Якщо ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це роблю, а той гріх, який живе в мені.
Отже, я відчуваю цей Закон у собі, хоча я хочу чинити добро, та зло завжди є зі мною.
Отже, я відкриваю такий закон: коли я хочу робити добро, то зло налягає на мене.
Та бачу, що інший закон керує тілом моїм. Він ворогує з Законом Божим, що керує розумом моїм. Цей інший закон і є законом гріха. І він робить мене своїм в’язнем. Він владарює моїм тілом.
та бачу інший закон у моїх членах, який воює із законом мого розуму й полонить мене законом гріха, що міститься в моїх членах.
О, нещасний я чоловік! Хто визволить мене з цього смертного тіла?
Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті?