Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Сучасний переклад
Переклад Огієнка
Зараз я хочу нагадати, брати і сестри мої, про Добру Звістку, що я проповідував вам. Ви її одержали і на ній засновуєте життя своє.
Звіщаю ж вам, браття, Єва́нгелію, яку я вам благовісти́в, і яку прийняли́ ви, в якій і стоїте́.
Завдяки їй ви врятуєтеся, якщо добре пам’ятаєте те, що я вам проповідував. Якщо ж ні, то марно ви повірили.
Якою й спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом я благовісти́в вам, якщо тільки ви ввірували не нао́сліп.
Я передав вам насамперед те, що сам отримав: Христос прийняв смерть за наші гріхи, як сказано у Святому Писанні.
Бо я передав вам найперш, що й прийняв, — що Христос був умер ради наших гріхів за Писа́нням,
Його було поховано, і Він воскрес на третій день, як сказано у Святому Писанні.
і що Він був похо́ваний, і що третього дня Він воскрес за Писа́нням,
Він з’явився Петрові, а потім дванадцятьом апостолам.
і що з'явився Він Ки́фі, потім Дванадцятьо́м.
Після того Він з’явився більш як п’ятистам віруючим одночасно. І більшість із них досі ще живі, хоча дехто вже й помер.
А по́тім з'явився нара́з більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочи́ли.
Тоді з’явився Він Якову, а після цього і всім апостолам.
Пото́му з'явився Він Якову, опісля — усім апо́столам.
Нарешті, Він з’явився й мені також, наче якомусь недоноскові.
А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недо́родкові.
Бо я останній з апостолів. Я навіть не достойний зватися апостолом, бо переслідував Божу церкву.
Я бо найменший з апо́столів, що негі́дний зватись апо́столом, бо я переслідував був Божу Церкву.
Я — апостол милістю Божою, і Його милосердя до мене не було марним. Навпаки, я працював дуже старанно і впертіше за всіх, хоча не сам я, а милість Божа, яка зі мною, робила це.
Та благода́ттю Божою я те, що є, і благода́ть Його, що в мені, не даремна була́, але я працював більше всіх їх, правда — не я, але Божа благода́ть, що зо мною вона.
Тож незалежно від того, чи я проповідую вам, чи хтось із інших апостолів, ми проповідуємо одне. І це саме те, в що ви повірили.
Тож чи я, чи вони, — ми так проповідуємо, і так ви ввірували.
Та якщо ми проповідуємо, що Христос воскрес із мертвих, то чому ж дехто з вас каже, що ніхто не воскресає з мертвих?
Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, — як же дехто між вами гово́рять, що немає воскресіння мертвих?
Якщо ніхто не воскресає, тоді й Христос не воскрес.
Як немає ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес!
А якщо Христос не воскрес із мертвих, то те, що ми проповідуємо — марне, і марна віра ваша.
Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша!
Тоді ми є лжесвідками проти Бога, бо клятвенно засвідчили про Бога, що Він воскресив Христа. А раз ніхто не воскресає з мертвих, тоді ж і Бог не воскресив Христа.
Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми сві́дчили, що воскреси́в Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі.
Та якщо мертві не воскресають, то й Христос не воскрес із мертвих.
Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес!
А якщо Христос не воскрес, тоді й віра ваша марна, і гріхи ваші залишаються з вами.
Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, — ви в своїх ще гріхах,
Тоді ж виходить, що ті, хто вже померли у Христі, загинули.
тоді то загинули й ті, що в Христі упоко́їлись!
Якщо ми маємо надію на Христа лише в цьому житті, то ми найнещасніші з усіх людей.
Коли ми наді́ємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасні́ші від усіх людей!
Але Христос насправді воскрес із мертвих. Він — первісток тих, хто помер.
Та нині Христос воскрес із мертвих, — пе́рвісток серед покі́йних.
Бо як смерть прийшла через гріх однієї людини, так і воскресіння з мертвих прийшло через іншу.
Смерть бо через люди́ну, і через Люди́ну воскресіння мертвих.
Я маю на увазі, що всі вмирають через Адама, та завдяки Христу всі знову житимуть.
Бо так, як в Ада́мі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть,
Та кожен матиме свою чергу: Христос був першим, Хто воскрес, а коли Він знову прийде, то воскреснуть й усі ті, хто Йому належить.
кожен у своєму порядку: пе́рвісток Христос, по́тім ті, що Христові, під час Його при́ходу.
Тоді настане кінець. Христос знищить усіх правителів, і владу, і силу, та передасть Царство Богу-Отцю.
А пото́му кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уря́д, і вла́ду всяку та силу.
Бо Христос мусить правити, доки Бог не покладе всіх ворогів до ніг Його.[30]
Бо належить Йому царювати, аж доки Він не „покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!“
Бо: «Він усе впокорене кинув до ніг Його».
І коли сказано, що «все кинуто до Його ніг», то це означає, що Господь підкорив Христу усе, за винятком Себе — Всевишнього Бога.
І коли сказано, що «все кинуто до Його ніг», то це означає, що Господь підкорив Христу усе, за винятком Себе — Всевишнього Бога.
бо „під ноги Його Він усе впокори́в“. Коли ж каже, що впоко́рено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокори́в Йому все.
А коли все покориться Христу, тоді й Сам Син буде у владі Божій, Який підкорив усе Христу, щоб Бог був всім у всьому.
А коли Йому все Він упоко́рить, тоді й Сам Син упоко́риться Тому́, Хто все впокори́в Йому, щоб Бог бу́в у всьому все.
Інакше, якщо немає воскресіння, що ж робитимуть ті, хто охрестився заради померлих? Якщо мертві ніколи не воскреснуть, то навіщо ж люди хрестилися заради них?
Бо що зроблять ті, хто христяться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то на́що вони ради мертвих і христяться?
Чому й ми повсякчас зустрічаємося з небезпекою?
Для чого й ми повсякча́с наражаємось на небезпе́ки?
Щодня мені загрожує смерть. І це правда, як і те, брати і сестри мої, що я пишаюся вами в Ісусі Христі, Господі нашому.
Я щодень умираю. Так свідчу, браття, вашою хвалою, що маю її в Христі Ісусі, Господі нашім.
Коли я бився з дикими звірами в Ефесі, міркуючи як проста людина, чи була б з того користь? Звичайно ні! Якщо мертві не воскресають, то «питимемо й їстимемо, бо завтра помремо!»
Коли я зо звіра́ми боровся в Ефе́сі, яка мені по-лю́дському ко́ристь, коли мертві не воскресають? „Будем їсти та пити, бо ми взавтра вмрем!“
Не давайте вводити себе в оману. Лихе товариство руйнує добрі звичаї.
Не дайте себе зве́сти, — товари́ство лихе псує добрі звича́ї!
Отямтеся, поверніться до здорового глузду, як належить, і киньте грішити, бо дехто з вас не знає Бога. Кажу це, щоб присоромити вас.
Протверезі́ться правдиво, та й не грішіть, бо деякі Бога не знають, — говорю́ вам на сором!
Але дехто може спитати: «Як воскресають мертві? Яке тіло вони матимуть?»
Але дехто скаже: „Як мертві воскреснуть? І в якім тілі при́йдуть?“
Дурниці! Те, що садите в землю, не оживе, поки спершу не «помре!»
Нерозумний, — що́ ти сієш, те не оживе, як не вмре.
І потім, що ви садите? Адже ви сієте в землю не дозріле «тіло», а просте зерно. Це може бути пшениця або щось інше.
І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зе́рно, яке тра́питься, — пшениці або чого іншого,
Тоді Бог надає йому те тіло, яке Сам вибрав. Він дає кожній зернині її власне «тіло».
і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зе́рняті тіло його.
Тіла живих істот не однакові. Ні, у людей вони одні, а у тварин — зовсім інакші. У птахів ще інші, а у риб іще інші.
Не кожне тіло однакове тіло, але ж інше в люде́й, та інше тіло в скотини, та інше тіло в пташо́к, та інше у риб.
Є тіла Небесні й земні, але краса Небесних і земних тіл різна.
Є небесні тіла й тіла зе́мні, але ж інша слава небесним, а інша зе́мним.
Сонце має одну красу, а місяць і зірки — зовсім іншу. Та краса однієї зірки відрізняється від іншої.
Інша слава для сонця, та інша слава для місяця, та інша слава для зір, — бо зоря́ від зорі́ відрізня́ється славою!
Так само буде й тоді, коли мертві воскреснуть: тіло, що сіється у землю — тлінне, а як зросте, буде нетлінним.
Так само й воскресіння мертвих: сіється в тління, — в нетління встає,
Воно сіється в неславу, у славу зростає; посіяне в немочі, підніметься у силі.
сіється в неславу, — у славі встає, сіється в немочі, — у силі встає,
Посіяне тіло є земним, зросле — духовним; якщо є природні тіла, то є й духовні.
сіється тіло звичайне, — встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
Ось у Святому Писанні сказано, що перший чоловік, Адам, «став живою істотою[31]». Та останній Адам [32] став життєдайним духом.
Так і написано: „Перша люди́на Ада́м став душею живою“, а останній Ада́м — то дух оживляючий.
Не духовна людина була першою, а природна. Потім прийшла духовна.
Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
Той перший чоловік вийшов із землі і був земним. Другий прийшов з Неба.
Перша люди́на — з землі, зе́мна, друга Люди́на — із неба Госпо́дь.
Всі земні люди такі ж, як і перша людина, яка вийшла з землі. Небесні ж люди такі, як Той Чоловік Небесний.
Який зе́мний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
Як носили ми образ земної людини, так само носитимемо і образ Небесної.
І, як носили ми образ зе́много, так і образ небесного бу́демо носити.
Кажу вам, брати і сестри, що тіла й кров не можуть успадквати Царства Божого. Адже тлінне не успадковує нетлінного.
І це скажу́, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде.
Ось послухайте! Відкрию я вам таємницю: не всі ми зазнаємо смерті, але всі будемо змінені.
Ось кажу́ я вам таємни́цю: не всі ми засне́мо, та всі перемінимось, —
І оком не встигнемо змигнути, як просурмить остання сурма. Коли вона просурмить, мерці повстануть нетлінні, і ми перемінимося.
раптом, як оком змигну́ти, при останній сурмі́: бо засурми́ть вона — і мертві воскреснуть, а ми перемінимось!
Бо це тлінне тіло мусить одягнутися в нетлінне, і це смертне тіло — в безсмертне.
Мусить бо тлінне оце зодягну́тись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя.
І коли це тлінне тіло вдягнеться у все нетлінне, а смертне тіло — у безсмертне, тоді збудеться те, що написано у Святому Писанні:
«І перемога смерть поглинула».
«І перемога смерть поглинула».
А коли оце тлінне в нетління зодя́гнеться, і оце смертне в безсмертя зодя́гнеться, тоді збудеться слово написане: „Поглинута смерть перемогою“!
«Смерть, де ж твоя перемога? Смерть, де твоє жало?»
Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало́?
Жало смерті — це гріх, а сила гріха — Закон.
Жало́ ж смерти — то гріх, а сила гріха — то Зако́н.
Та дяка Богу, Який дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа!
А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав.