Сучасний переклад

New King James Version

Браття і сестри, ви самі знаєте, що наш прихід до вас не був марним.

Paul’s Conduct

For you yourselves know, brethren, that our coming to you was not in vain.

Як вам відомо, перед нашим приходом до вас, ми зазнали страждань і зневаги у Филипах. Але з допомогою нашого Бога ми відважилися проповідувати вам Добру Звістку, що йде від Бога, незважаючи на сильний опір.

2

But [a]even after we had suffered before and were spitefully treated at Philippi, as you know, we were bold in our God to speak to you the gospel of God in much conflict.

3

Насправді вчення наше не є наслідком ні обману, ні нечистих намірів, ні лукавства.

3

For our exhortation did not come from error or uncleanness, nor was it in deceit.

4

Навпаки, ми говоримо як люди, яких, після багатьох випробувань, Бог визнав гідними довіри нести Добру Звістку. Тож ми не людям намагаємося догоджати, а Богові, Який бачить, що в серцях наших.

4

But as we have been approved by God to be entrusted with the gospel, even so we speak, not as pleasing men, but God who tests our hearts.

5

Як ви знаєте, ми ніколи не приходили до вас з улесливими словами, проповіді наші ніколи не були засобом приховати нашу пожадливість. Бог тому свідок!

5

For neither at any time did we use flattering words, as you know, nor a [b]cloak for covetousness — God is witness.

6

Ми не шукали похвали ні від людей, ні від вас, ані від кого іншого.

6

Nor did we seek glory from men, either from you or from others, when we might have made demands as apostles of Christ.

7

Як апостоли Христові, ми могли б використати нашу владу примусити вас допомогти нам, але ми були лагідні [1] з вами, ніби мати, яка з любов’ю дбає про дітей своїх.

7

But we were gentle among you, just as a nursing mother cherishes her own children.

8

Відчуваючи таку любов до вас, ми готові були розділити з вами не лише Добру Звістку Божу, але й життя наше.

8

So, affectionately longing for you, we were well pleased to impart to you not only the gospel of God, but also our own lives, because you had become dear to us.

9

Браття і сестри, я знаю, що ви пам’ятаєте наш тяжку працю. Ми працювали день і ніч, щоб нікого з вас не обтяжувати, проповідуючи вам Добру Звістку Божу.

9

For you remember, brethren, our labor and toil; for laboring night and day, that we might not be a burden to any of you, we preached to you the gospel of God.

10

Ви тому свідки і Бог тому свідок, як свято, праведно й бездоганно поводилися ми з вами, віруючими.

10

You are witnesses, and God also, how devoutly and justly and blamelessly we behaved ourselves among you who believe;

11

Ви добре знаєте, що ставилися ми до кожного з вас, як батько до своїх власних дітей.

11

as you know how we exhorted, and comforted, and [c]charged every one of you, as a father does his own children,

12

Ми підбадьорювали вас, втішали й спонукали жити так, як це бажано Богові. Він закликає вас увійти до Його Царства й розділити Його Славу.

12

that you would walk worthy of God who calls you into His own kingdom and glory.

13

Тому ми постійно дякуємо Богові, що, одержавши Послання [2] Боже, від нас почуте, ви прийняли його не як людське слово, а таким, яким воно є насправді — Посланням Божим, що діє у вас, віруючих.

13

Their Conversion

For this reason we also thank God without ceasing, because when you received the word of God which you heard from us, you welcomed it not as the word of men, but as it is in truth, the word of God, which also effectively works in you who believe.

14

Бо ви, брати і сестри, подібні до церков Господніх в Юдеї,[3] які належать Ісусу Христу: ви постраждали від своїх співвітчизників так само, як і вона [4] від своїх — юдеїв.

14

For you, brethren, became imitators of the churches of God which are in Judea in Christ Jesus. For you also suffered the same things from your own countrymen, just as they did from the Judeans,

15

Ті євреї вбили Господа Ісуса і пророків, та вигнали нас зі своєї землі. Вони не до вподоби Богові і виступають проти всіх людей.

15

who killed both the Lord Jesus and their own prophets, and have persecuted us; and they do not please God and are [d]contrary to all men,

16

Вони намагаються перешкодити нам проповідувати поганам, щоб ті змогли спастися. Але ж всім цим вони лише додають все більше гріха до тих, що вже скоїли. І зрештою, їх спіткає гнів Божий.

16

forbidding us to speak to the Gentiles that they may be saved, so as always to fill up the measure of their sins; but wrath has come upon them to the uttermost.

17

Щодо нас, брати і сестри, то ми розлучилися ненадовго. Ми розлучилися тілом, а не думками. Ми сповнені великого бажання побачити вас.

17

Longing to See Them

But we, brethren, having been taken away from you for a short time in presence, not in heart, endeavored more eagerly to see your face with great desire.

18

Так, ми дуже хотіли прийти до вас. Особливо я, Павло, знову і знову намагався прийти, але сатана перешкоджав нам.

18

Therefore we wanted to come to you — even I, Paul, time and again — but Satan hindered us.

19

Тож хіба не ви наша надія, радість і вінець наш, яким ми так пишатимемося, коли станемо перед Господом нашим Ісусом в день Його пришестя?

19

For what is our hope, or joy, or crown of rejoicing? Is it not even you in the presence of our Lord Jesus Christ at His coming?

20

Так, ви — наша шана і радість!

20

For you are our glory and joy.

Паралельне читання

Сучасний переклад

New King James Version

Солунян 2

1 Thessalonians 2