Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Сучасний переклад
Переклад Куліша та Пулюя
Перша Угода мала свої обряди й місця поклоніння, створені людьми.
Мала ж і перва скиня установи служби, і сьвятиню людську.
Їх було розташовано в Наметі. Там стояв свічник і стіл з жертовними хлібами. Ця перша частина Намету називалася Святим Місцем.
Споруджено бо перву скиню, а в нїй сьвітильник і стіл і предложеннє хлїбів, котра зветь ся: Сьвята.
За другою завісою був відділ Намету, який називався «Святая Святих».[22]
За другою ж завісою скиня, що звана: Сьвятая Сьвятих;
В тому відділі були золочений вівтар для кадіння ладану і Ковчег Заповіту, весь окутий золотом. А в тім Ковчегу — золота посудина з манною і розквітлий Ааронів жезл,[23] а також таблиці з Заповітом.
мала вона золоту кадильницю і ковчег завіта, окований усюди золотом, а в ньому посудина золота з манною, і жезло Ааронове зацьвівше, і скрижалї завіта,
Понад ковчегом Херувими Слави Божої охороняли місце спокути.[24] Та не будемо зараз про все це так докладно.
а над ним херувими слави, отїнюючі ублагальню. Про се не слїд нинї говорити порізно.
Коли все це було так влаштовано, священики завжди заходили до першого відділу Намету, виконуючи обряд поклоніння.[25]
Як же се так устроєно, то в перву скиню завсїди входили сьвященики, правлячи служби;
І лише сам первосвященик, лиш раз на рік входив до другого відділу, і то не без крові. Він приносив її за свої власні гріхи й за гріхи людей, заподіяні несвідомо.[26]
у другу ж раз у рік сам архиєрей, не без крові, котру приносить за себе і за людські провини.
Отже, Дух Святий показує, що шлях до Святая Святих ще не був відкритий, доки стоїть перший Намет.
Сим ясує Дух сьвятий, що дорога у сьвятиню ще не явилась, доки перва скиня стоїть.
Все це — символічне і вказує на теперішній час. Це означає, що дари і пожертви, принесені Богу, не можуть зробити того, хто їх приносить, внутрішньо досконалим.
Котра єсть образ часу настоящого, в котрому приносять ся і дари і жертви, що не можуть звершити по совістї того, хто служить,
Вони обмежуються лише їжею та питвом та обрядовими обмиваннями: все це зовнішні правила, чинні лише для старих часів, доки не одержали ми нового наказу.
а були тілько в їжах і напитках, та у всяких обливаннях і установах тїла, накинуті аж до часу направи.
Але тепер прийшов Христос, первосвященик нового добра, яке ми зараз маємо. Він служить у Наметі, величнішому й досконалішому — нерукотворному. Він не належить цьому земному світові.
Христос же, прийшовши яко Архиєрей грядущих благ, із більшою і звершенїщою скинею, нерукотвореною, се єсть не такого будування,
Христос приніс кров не козлів і телят, а Свою власну. Він приніс її і з нею ввійшов до Святая Святих, здобувши вічну спокуту за всіх нас.
анї з кровю козлиною, нї телячою, а своєю кровю, увійшов раз у сьвятиню, знайшовши вічне відкупленнє.
Бо якщо кров козлів і биків або попіл телиці покропили тих, хто був розбещений, і відновили їх до тілесної чистоти, то наскільки ж дієвішою буде кров Христова! Духом Святим приніс Він Себе, бездоганного, Богу в пожертву. Тож Його кров очистить нашу свідомість від злих вчинків, і ми зможемо поклонятися живому Богу.
Бо коли кров волова та козина і попіл з яловицї, окроплюючи осквернених, осьвячує на тїлесну чистоту;
то скілько більше кров Христа, що Духом вічнїм принїс себе непорочного Богу, очистить совість вашу від мертвих дїл, щоб служити Богу живому?
Через це Христос — посередник у новій Угоді між Богом і людьми. Він прийняв смерть, аби принести спокуту людям за гріхи, вчинені в час першої Угоди. Завдяки цьому Христовому посередництву люди, покликані Богом, одержать обіцяну вічну спадщину.
І задля того Він посередник нового завіту, щоб, як станеть ся смерть, на одкупленнє переступів, що (були) у первому завітї, прийняли покликані обітницю вічнього наслїддя.
Для того, щоб заповіту набути сили, необхідно довести смерть того, хто заповідає.
Де бо єсть завіт, там мусить прийти й смерть завітуючого.
Бо заповіт може діяти лише після смерті заповідника, а поки він живий, заповіт не матиме сили.
Завіт бо після мертвих має силу: яко ж бо нїчого не стоїть, доки жив завітуючий.
Ось чому навіть попередній Заповіт не діяв без крові.
Тим же й первий не був осьвячений без крови.
Бо коли Мойсей оголошував усім людям кожну заповідь Закону, він брав кров телят і козлів, розведену водою, червлену вовну, іссоп [27] і кропив саму Книгу Закону і всіх людей,
Як вирік бо Мойсей всяку заповідь по закону всїм людям, то взявши крови телячої та козлиної з водою та червоної вовни та гисопу, покропив і саму книгу і ввесь народ,
і казав: «Це кров Угоди, якій Бог наказував вам коритися».
глаголючи: "Се кров завіту, котрий завітував вам Бог."
Так само він кропив кров’ю і Намет, і все, що використовувалося в обрядах поклоніння.
І скиню і ввесь посуд служебний кровю так само покропив.
Зрештою, за Законом, майже все мусить бути очищене кров’ю. А без кровопролиття не може бути прощення.[28]
А мало не все кровю очищаєть ся по закону, і без пролиття крови не буває оставлення (гріхів).
То було необхідно, щоб подоби речей Небесних були освячені земними пожертвами, але самі Небесні речі повинні бути освячені жертвами досконалішими, ніж ці.
Оце ж треба було, щоб образи небесного сим очищались, саме ж небесне луччими жертвами, нїж сї.
Бо Христос ввійшов не до рукотворної святині, подоби справжньої, Він потрапив на самі Небеса, щоб тепер явитися за нас перед Богом.
Не в рукотворену бо сьвятиню ввійшов Христос, зроблену взором правдивої, а в саме небо, щоб нинї являтись лицю Божому за нас,
І не для того, щоб знову й знову приносити Себе в жертву. То лиш звичайні первосвященики входять до Святая Святих щороку з несвоєю кров’ю.[29]
анї щоб много раз приносити себе, яко ж архиєрей входить у сьвятиню по всї роки з чужою кровю;
Якби й Він так робив, то мусив би приносити Себе в жертву багаторазово від самого сотворіння світу. Ні, Христос прийшов один раз на прикінці часів, щоб знищити гріх, принісши Себе в жертву.
(а то б треба було Йому много раз страдати від настання сьвіту) а нинї раз у концї віків явив ся на знївеченнє гріха жертвою своєю.
Доля людей — померти один раз, і після цього постати перед Судом.
І як призначено людям раз умерти, а потім суд,