Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Бог промовив до Якова: Устань і піди до місцевості Бетель, там оселися й зроби там жертовника Богові, Який з’явився тобі, коли ти втікав від обличчя свого брата Ісава.
Тож сказав Яків своєму домові й усім, які були з ним: Усуньте з-поміж себе чужих богів, які є у вас, і очистіться, і змініть ваш одяг.
Уставайте, підемо до Бетелю, спорудимо там жертовника Богові, Який вислухав мене в день смутку, Котрий був зі мною і зберіг мене в дорозі, якою я йшов.
І вони віддали Якову чужих богів, які були в їхніх руках, і сережки, що в їхніх вухах, і закопав їх Яків під модриною, що в Сікімах, і знищив їх аж до сьогодні.
І вирушив Ізраїль із Сікімів, а Божий страх охопив навколишні міста, — тож не погналися за Ізраїлевими синами.
Яків, — він і весь народ, який був з ним, прийшли до Лузи, котра в Ханаанській землі, що власне і є Бетелем.
Він збудував там жертовника і дав назву місцевості — Бетель [1] , бо, коли він утікав від обличчя свого брата Ісава, там йому з’явився Бог.
І померла Девора — годувальниця Ревеки — нижче Бетелю, під дубом, і дав йому назву: Дуб плачу.
І знову з’явився Бог Якову в Лузі, коли той прийшов з Месопотамії сирійської, і поблагословив його Бог.
І сказав йому Бог: Якове, твоє ім’я вже буде не Яків, а Ізраїль буде твоє ім’я.
Далі Бог сказав йому: Я — твій Бог; зростай і розмножуйся; народи і громади народів постануть з тебе, і царі вийдуть зі стегон твоїх.
Адже земля, яку Я віддав Авраамові й Ісаакові, — це тобі Я її дав, — вона буде твоя. Я дам цю землю твоїм нащадкам після тебе.
І Бог з того місця, де говорив з ним, піднявся від нього вгору.
І поставив Яків стовп на місці, на якому Бог говорив з ним, — кам’яний стовп, і приніс на ньому жертву, і злив на нього олію.
І назвав Яків місце, там де Бог говорив з ним, — Бетель.
Вирушив Яків з Бетелю і поставив свій намет неподалік від башти Ґадер. Сталося ж: коли наблизився до Хаврати, щоб іти в землю Ефрат, відбулися пологи Рахилі, — тяжкі були її пологи.
І було, коли вона тяжко народжувала, сказала їй повитуха: Кріпися, бо й цей у тебе син.
Сталося ж, коли покидала її душа, бо вона вмирала, то дала йому ім’я: Син мого болю [2]. Батько ж назвав його: Веніамин [3].
Рахиль померла. Її поховали в дорозі до Ефрата (це Вифлеєм).
І Яків поставив стовп на її могилі. Це могильний стовп Рахилі, який існує до сьогодні.
Сталося ж, коли поселився Ізраїль у тій землі, то Рувим пішов і ввійшов до Вали — наложниці свого батька. І про це довідався Ізраїль, і йому це видалося злом. Було ж у Якова дванадцять синів.
Сини Лії: Рувим, первенець Якова, Симеон, Левій, Юда, Іссахар і Завулон.
Сини Рахилі: Йосиф і Веніамин.
Сини Вали, Рахилиної рабині: Дан і Нефталим.
Сини Зелфи, Ліїної рабині: Ґад і Асир. Це сини Якова, які народилися в нього в сирійській Месопотамії.
І прийшов Яків до Ісаака, свого батька, у Мамре, до міста на рівнині (це Хеврон) в Ханаанській землі, де жив Авраам та Ісаак.
Було ж днів Ісаака, які прожив, — сто вісімдесят років.
Він відійшов, помер і старцем приєднався до свого роду, у повноті віку. Його поховали Ісав та Яків — його сини.
← (Буття 34) | (Буття 36) →