Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Турконяка
Переклад Куліша та Пулюя
І сталося, коли закінчили споживати пшеницю, котру привезли з Єгипту, то їхній батько сказав їм: Підіть знову і купіть нам трохи їжі.
І сталось, як поїли хлїб, що привезли з Египту, каже їм отець їх: Знов ідїте й купіте нам хлїба трохи.
Та Юда відповів йому, промовляючи: Рішуче заявив [1] нам той чоловік, кажучи: Не з’являйтеся перед моїм обличчям, якщо вашого молодшого брата не буде з вами.
Каже ж йому Юда: Клятьбою клявся нам господар Египецький: Не побачите лиця мого, коли брат ваш меньший не прийде з вами.
Отож, якщо відпускаєш нашого брата з нами, то ми підемо й купимо тобі їжі.
Так як пошлеш брата нашого з нами, пійдемо й купимо тобі пашнї.
Якщо ж не відпускаєш нашого брата з нами, — не підемо. Бо чоловік сказав нам, твердячи: Вам не бачити мого обличчя, якщо вашого молодшого брата не буде з вами.
Коли ж не пошлеш брата нашого з нами, не пійдемо; муж бо громадський промовив до нас: Не бачити мете лиця мого, коди брата вашого не буде з вами.
А Ізраїль промовив: Навіщо ви мені вчинили зло, сказавши тому чоловікові, що у вас є брат?
Каже ж Ізраїль: Про що ви заподїяли зло менї, повідавши мужові, що в вас іще є брат?
Вони ж сказали: Пильно випитував [2] нас той чоловік і про наш рід, запитуючи: Чи ще живе ваш батько? Чи є у вас брат? І ми розповіли йому, згідно із цими запитаннями. Хіба ж ми знали, що нам скаже: приведіть вашого брата?
Вони ж кажуть: Допитом допитувавсь у нас громадський муж і про нашу родину: Чи ще жив ваш панотець? Чи маєте ще брата? І ми оповідали йому по розуму слова сього. Чи то ж ми знали, що скаже нам: Приведїте брата вашого?
А Юда промовив до свого батька Ізраїля: Пошли хлопця зі мною, і встанемо, та й підемо, щоб ми жили, а не повмирали — і ми, і ти, і наш маєток.
Каже ж Юда до Ізраїля, панотця свого: Відпусти хлопця зо мною, так знїмемось і пійдемо, щоб живими бути, не повмирати й самим і малечі нашій.
Я поручаюся за нього — домагайся його з моєї руки; якщо ж не приведу його до тебе і не поставлю його перед тобою, — матиму гріх перед тобою на всі дні.
Я сам буду йому зарукою; з рук моїх вимагати меш його. Коли не приведу його до тебе, й не поставлю його перед тобою, нехай буду грішен перед тобою непрощено довіку.
Адже коли б ми не зволікали, то вже вернулися б двічі!
Бо коли б ми не гаялись, певно б уже звернулись двічі.
Та Ізраїль, їхній батько, сказав їм: Коли так, то зробіть ось що: візьміть у ваші мішки з плодів землі й занесіть тому чоловікові дари: бальзам, мед, ладан, мирра, горіхи і мигдаль.
Каже ж їм отець їх Ізраїль: Коли так воно є, чинїте по свойму. Понабирайте ж того, що родить у нас найлуччого в торби, та й везїте громадському мужеві тому гостиньця : трохи бальзаму та трохи виноградного меду, траганту та ладану, і писташок, оріхів і мигдалю.
А грошей візьміть вдвічі більше у свої руки: гроші, що повернули у ваші мішки, заберіть назад із собою, — мабуть це помилка.
А грошей возьміть удвоє з собою; а ті гроші, що познаходили в торбах ваших, везїть назад з собою. Може, то недогляд.
Тож беріть вашого брата, уставайте та йдіть до того чоловіка!
І брата свого возьміть, і знявшись ідїть ізнов до громадського мужа.
А Бог мій нехай дасть вам милість в чоловіка, нехай відпустить і того вашого брата, і Веніамина. А я як був бездітним — так і залишаюся бездітним!
Бог же Всемогущий нехай дасть вам ласку в очу громадського мужа, щоб одпустив брата вашого Бенямина. А коли менї вже бути бездїтним, то буду бездїтним.
Чоловіки, взявши ті дари, взяли у свої руки подвійно грошей і Веніамина. Вони піднялися, пішли до Єгипту і стали перед Йосифом.
Узявши ж мужі гостиньця та грошей удвоє з собою та Бенямина, знялись, та й прийшли в Египет, і стали перед Йосифом.
Йосиф побачив їх і свого брата Веніамина, і сказав тому, хто над його домом: Проведи людей в дім і заколи щось із худоби та приготуй, бо ці люди їстимуть зі мною хліб опівдні.
Побачив же їх Йосиф і Бенямина, брата свого, і каже старшому над його господою: Уведи людей в будинок, та заколи що й уготуй; ізо мною бо трапезувати муть люде о полуднї.
І чоловік зробив так, як сказав Йосиф, і завів людей до Йосифового дому.
Зробив же чоловік, як звелїв Йосиф, і ввів людей у будинок Йосифів.
А люди побачили, що їх завели до дому Йосифа, та й сказали: Нас привели через гроші, повернені раніше в наші мішки, щоби звинуватити нас і схопити нас і наших ослів, щоби зробити нас рабами.
І полякались люде, що введено їх у будинок Йосифів, і мовляли: Задля грошей, що були у торбах наших, уводять нас, щоб знайти причину проти нас, і напасти на нас, та й позабирати в раби нас, і осли наші.
Тож вони підійшли до чоловіка, який був над Йосифовим домом, і біля дверей будинку звернулися до нього,
Приступивши ж до старшого над господою Йосифовою, розмовляли з ним у царинї будинковій
промовляючи: Просимо, пане, ми раніше приходили купити хліба.
Так. Пане добродїю, благаємо тебе: поприходили ми спершу купити пашнї.
І сталося, коли ми зупинилися для відпочинку та повідкривали наші мішки, — аж ось, гроші кожного в його мішку — наше срібло за вагою ми тепер привезли назад у своїх руках.
Сталося ж, як зупинились на попас, та порозвязували торби свої, аж се гроші кожного в торбинї його, в устї. Ті гроші вертаємо по вазї тепереньки руками нашими.
Та й взяли ми із собою додаткові гроші, щоб купити хліба. Не знаємо, хто вклав гроші в наші мішки.
А гроші другі привезли з собою купити харчі. Не відаємо, хто вложив гроші нам у торби.
А він їм сказав: Мир вам! Не бійтеся! Ваш Бог, Бог ваших батьків, дав вам скарб у ваші мішки, а ваше добре срібло я отримав. І вивів до них Симеона.
Каже ж їм: Мир вам! Не лякайтесь. Бог ваш і Бог отця вашого дав вам скарб у ваші торби, а гроші ваші в мене. І привів до них Симеона.
Він приніс води, щоби помити їхні ноги, і дав корму їхнім ослам.
І принїс води їм пообмивати ноги, і дав паші ослам їх.
Вони ж приготували подарунки, поки не прийде Йосиф опівдні, бо почули, що має тут обідати.
Наготовили ж вони гостиньця, докіль прийде Йосиф о полуднї; чули бо, що там обідати муть.
Йосиф увійшов до будинку, а вони принесли йому в дім дари, які тримали у своїх руках, і вклонилися йому обличчям до землі.
І прийшов Йосиф до дому, і принесли йому гостиньця, що наготовили, та й уклонились йому лицем до долївки.
Він же їх запитав: Як маєтеся? Чи здоровий, — сказав їм, — ваш старенький батько, про якого ви говорили? Чи ще живий?
І поспитав у них про їх здоровлє, і каже: Чи здужає панотець ваш старенький, що мовляли? Чи ще жив?
Вони ж відповіли: Твій раб, наш батько, здоровий, ще живий. А він сказав: Благословенний той чоловік перед Богом. Вони ж, схилившись, вклонилися йому.
Вони ж кажуть: В доброму здоровї раб твій, отець наш; іще жив. І понахиляли голови, та й уклонились до долївки.
Підвівши свій погляд, Йосиф побачив свого рідного по матері брата Веніамина, і сказав: Чи це ваш наймолодший брат, про якого ви говорили, що приведете до мене? І сказав: Нехай Бог помилує тебе, сину.
І споглянув очима своїми, і побачив Бенямина, брата свого єдиноматернього, і спитав: Чи се брат ваш найменьший, що про його казали менї? І каже: Бог нехай милує тебе, дитино!
Йосиф зворушився, бо стислося його нутро через його брата, і він готовий був заплакати. Та вийшовши до іншої кімнати, заплакав там.
Замішався і з упинивсь Йосиф; поривало бо душу його до брата його, і шукав, де сплакнути; і увійшовши у ложницю, заплакав там.
А потім, вмивши обличчя, увійшов і, стримуючись, сказав: Подайте хліб.
І вмивши лице, вийшов, перемігся й каже: Подавайте хлїб сїль!
Йому поклали окремо, їм окремо й окремо єгиптянам, які обідали з ним, оскільки єгиптяни не можуть їсти хліб разом з євреями, бо для єгиптян це огидно.
І подано йому окроме, а тим окроме, і Египтянам, що з ним обідали. Не можуть бо Египтяне їсти з Євреями; гидують бо тим Египтяне.
Тож вони сіли перед ним: первенець, — згідно зі своїм старшинством, а молодший, — згідно зі своєю молодістю. І дивувалися чоловіки — кожний перед своїм братом.
Посїли ж проти його, первенець по родовому праву свойму, а наймолодший по недолїцтву свойму; і дивувались вони один одному.