Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
А тим часом Йосиф наказав тому, хто над його домом, говорячи: Наповніть мішки людей поживою, скільки лише можуть підняти, і вкладіть гроші кожного зверху в його мішок,
а в мішок наймолодшого покладіть мою срібну чашу та ціну за його пшеницю! Усе відбулося згідно з наказом Йосифа, так, як він сказав.
Настав ранок. Чоловіків відпустили, — їх та їхніх ослів.
І коли вони вийшли з міста, але ще не відійшли далеко, Йосиф сказав тому, хто над його домом: Устань і наздоганяй чоловіків! Дожени їх і скажи їм: Навіщо ви відплатили злом за добро? Навіщо ви вкрали мою срібну чашу?
Хіба це не та, з якої мій володар п’є? Він же в ній займається ворожбою! Ви зробили зло, отаке вчинивши!
Знайшовши їх, той виказав їм ці слова.
Вони ж відповіли йому: Навіщо володар говорить такі речі? Неможливо, щоб твої раби вчинили згідно із цими словами.
Якщо ми з Ханаанської землі повернули тобі гроші, котрі знайшли в наших мішках, то як же ми могли вкрасти срібло чи золото з дому твого володаря?
У кого тільки з твоїх рабів буде знайдена чаша, той нехай загине, а ми станемо рабами нашого володаря!
Він же промовив: Тож тепер, як ви кажете, так нехай і буде: в кого тільки буде знайдена чаша, той стане моїм рабом, а ви будете невинні.
І кожен поспішно стягнув на землю свого мішка. І кожен відкрив свій мішок,
а той шукав, почавши від старшого, доки не прийшов до наймолодшого, — і знайшов чашу у Веніаминовому мішку.
І вони розірвали на собі одяг, і кожен з них поклав свій мішок на свого осла, і вони повернулися до міста.
І Юда та його брати ввійшли до Йосифа, коли він ще був там, і попадали перед ним на землю.
А Йосиф їм сказав: Що ж це за вчинок ви зробили? Невже ви не знали, що такий чоловік, як я, займається ворожбою?
Юда ж сказав: Що відповімо володареві, або що говоритимемо, або чим оправдаємося? Адже Бог виявив несправедливість твоїх рабів! Ось ми — раби нашого володаря; і ми, і той, у кого знайшлася чаша.
Та Йосиф сказав: Не може бути, щоб я вчинив за цим словом; чоловік, в якого була знайдена чаша, — він буде моїм рабом! Ви ж безпечно вирушайте до вашого батька.
Юда ж, підійшовши до нього, сказав: Володарю, я благаю! Дозволь твоєму рабові промовити слово до тебе і не прогнівайся на свого раба, адже ти другий після фараона.
Володарю, ти запитав своїх рабів, кажучи: Чи маєте батька або брата?
І ми сказали володареві: Є в нас старий батько і дитина його старості, — наймолодший у нього; його брат помер, і він один залишився у своєї матері, тож батько полюбив його.
Ти сказав своїм рабам: Приведіть його до мене, і я подбаю про нього.
Та ми відповіли володареві: Не може юнак залишити батька, бо коли залишить батька, то той помре.
Ти ж сказав своїм рабам: Якщо ваш наймолодший брат не прибуде з вами, вам не бачити більше мого обличчя.
І вийшло так, що коли ми прийшли до твого раба, — нашого батька, — то сповістили йому слова володаря.
І наш батько сказав нам: Ідіть знову й купіть нам трохи хліба.
Ми ж відповіли: Не можемо піти! Але підемо тільки тоді, коли наш наймолодший брат піде з нами, оскільки не зможемо побачити обличчя того чоловіка, якщо наймолодшого брата не буде з нами!
Тож наш батько, твій раб, сказав нам: Ви знаєте, що двох синів мені народила дружина,
і один пішов від мене, і ви сказали, що звір з’їв його, — і я його більше ніколи не бачив;
тому, якщо заберете і цього з-перед мого обличчя, і скоїться йому лихо в дорозі, то смутком зведете мою старість до аду.
Тепер же, якщо йду до твого раба, — нашого батька, — і юнака з нами нема, а душа того прив’язана до його душі, —
і станеться: коли він побачить, що з нами немає юнака, то помре. І твої раби горем зведуть старість твого раба, а нашого батька, до аду.
Оскільки твій раб одержав юнака від батька зі словами: Якщо не приведу його до тебе й не поставлю його перед тобою, то матиму гріх перед батьком на всі дні життя.
Тому, нехай тепер залишиться твій раб замість хлопця рабом володареві, а юнак нехай іде з братами.
Бо як піду до батька, коли з нами немає юнака? Хіба для того, щоби побачити нещастя, яке спіткає мого батька.
← (Буття 43) | (Буття 45) →