Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Турконяка
Переклад Куліша та Пулюя
Цар був глибоко зворушений. Він піднявся у верхню кімнату над брамою і заплакав, і так говорив, коли йшов: Сину мій, Авесаломе, сину мій, сину мій, Авесаломе! Хто б мені завдав смерть замість тебе? Я замість тебе, Авесаломе, сину мій, сину мій!
Як переказано Йоабові: Царь плаче та побивається по Абессаломові,
І Йоавові сповістили, повідомляючи: Ось цар плаче і ридає над Авесаломом!
Тодї в той день і побіда обернулась у печаль всьому людові, бо люд того дня чув, як говорено: Царь побивається по синові!
І в той день спасіння перейшло в плач для всього народу, тому що народ у той день почув, що говорили: Цар сумує за своїм сином!
І ввіходив того дня люд крадькома в город, як прокрадується те військо, що вкрило себе соромом, утїкаючи з бою.
І в той день народ, коли заходив у місто, прокрадався так, як прокрадається народ, який відчуває сором, втікаючи під час битви.
Царь же закрив собі лице, й плакав голосно: Сину мій, Абессаломе! Абессаломе, мій сину, мій сину!
А цар заховав своє обличчя, і цар заволав гучним голосом, проказуючи: Сину мій, Авесаломе, Авесаломе, мій сину!
І ввійшов Йоаб до царя та й каже: Сьогоднї ти зневажив усї слуги твої, що вирятували тебе, твоїх синів і дочки, твої жени й наложницї від смертї,
Тоді Йоав увійшов у дім до царя, і сказав: Ти сьогодні засоромив обличчя всіх твоїх рабів, які сьогодні врятували тебе, душу твоїх синів, твоїх дочок, душу твоїх жінок і твоїх наложниць,
Бо тим, хто зненавидїв тебе, показав єси прихильність, а тим, хто прихилявся до тебе — ненависть. Сьогоднї обявив єси, що в тебе нїзащо гетьмани й слуги; сьогоднї взнав я, що коли б Абессалом остав був жив, а ми всї погибили, се тебе задовольнило б уповнї.
щоб полюбити тих, які тебе ненавидять, і ненавидіти тих, які тебе люблять! Сьогодні ти виявив, що твої старійшини і слуги є нічим, бо я сьогодні зрозумів, що коли б залишився живим Авесалом, а ми всі сьогодні були мертвими, то тоді правильним було б у твоїх очах!
Устань же! вийди й заговори приязно до підданих твоїх, бо присягаюсь тобі Господом: Як не вийдеш до люду, так іще сієї ночі не зостанеться в тебе нї чоловіка, а се буде гірше, нїж усе те лихо, якого дознав єси від молодощів твоїх та й до сього часу.
Тож тепер, уставши, вийди і заговори до серця твоїх рабів, бо я поклявся в Господі, що коли сьогодні ти не вийдеш, то цієї ночі з тобою не залишиться нікого! Ти зрозумій, що це тобі буде гіршим від усього зла, яке спіткало тебе від твоєї молодості аж до тепер!
І встав царь і сїв у ворот. І сповіщено всьому народові, що царь седить у брамі, й ввесь люд прийшов перед царя; Ізрайлитяне ж* порозбігались по шатрах своїх.
І цар устав, і сів у брамі, і сповістили всьому народові, кажучи: Ось цар сидить у брамі! І весь народ вийшов перед царя.
А Ізраїль розбігся, кожний до свого поселення.
А Ізраїль розбігся, кожний до свого поселення.
Увесь же народ по всїх поколїннях Ізрайлевих перечився між собою й говорив: Царь визволив нас з потали в наших ворогів, визволив із рук Филистіїв, а тепер утїк перед Абессаломом із царства;
І весь народ сперечався в усіх племенах Ізраїля, кажучи: Цар Давид спасав нас від усіх наших ворогів, і він вирвав нас з руки филистимців, а тепер він втік із землі й зі свого царства від Авесалома.
Та Абессалом, що ми помазали його над нами, полїг у бою; чого ж гаєтесь привернути царя?
Авесалом, якого ми помазали над нами, помер у битві, тож тепер навіщо ви мовчите, щоб повернути царя! І розмови всього Ізраїля дійшли до царя.
А слова сї всього Ізраїля дойшли до царя. І послав царь до сьвященників Садока та Абіятара і повелїв сказати: Розмовтесь з громадськими мужами Юдиними та й скажіть їм: Чи ви хочете остатись послїдними в тому, щоб царя відпровадити в його палату?
І цар Давид послав до Садока і до Авіятара, священиків, кажучи: Скажіть старійшинам Юди, запитуючи: Чому ви стали останніми, щоб повернути царя в його дім? — слово всього Ізраїля дійшло до царя!
Ви ж мої одноплемінники, моє тїло ви й костї; чому ж хочете бути послїдними в приверненню царя?
Ви, мої брати, мої кості та ви моє тіло, тож чому ви стали останніми, щоб повернути царя в його дім?
Та й Амазї скажіте: Ти ж моє тїло й кість моя. Нехай Бог удїє зо мною що схоче, коли не будеш у мене, поки жив, намість Йоаба гетьманом!
Тож скажете Амессаю: Хіба ти не моя кість і моє тіло? І тепер це нехай мені зробить Бог і це додасть, якщо ти не будеш командиром війська переді мною в усі дні — замість Йоава!
І прихилив він серце всїх Юдеїв, так що вони одностійно послали до царя: Вертайсь назад із усїм двором твоїм.
І він прихилив серце кожного чоловіка Юди, як одного чоловіка. Тож вони послали до царя, закликаючи: Поверніться, ти і всі твої раби!
От і вертав царь назад і прибув до Йорданї, а Юдеї прийшли в Галгал, щоб стрічати царя й переправити через Йордань.
І цар повернувся, і прийшов до Йордану, а мужі Юди прийшли в Ґалґал, аби вийти назустріч цареві, щоб перевести царя через Йордан.
Та й Беняминїй Семей Геренко з Бахуриму поквапивсь із Юдеями зустріч цареві Давидові,
І поспішив Семей, син Ґира, нащадка Веніаміна, з Вауріма, і спустився з мужами Юди назустріч цареві Давидові,
А з ним тисяча чоловіка з Бенямину, та й Саулів домовий слуга Сиба, з пятнайцятьма синами своїми й двайцятьма рабами кинулись в Йордань,
а з ним — тисяча мужів з племені Веніаміна і Сіва, слуга дому Саула, і з ним — п’ятнадцять його синів та двадцять його рабів. І вони пішли прямо до Йордану перед царем,
І перебріли вони брід, щоб родину царську перевезти й йому послужити. А як тільки царь переправивсь через Йордань, кинувсь Семей Геренко перед царем на лице своє,
і допомагали в службі переведення царя, і він перейшов брід, щоб перенести дім царя і чинити те, що правильне в його очах.
Семей, син Ґири, упав долілиць перед царем, коли він переходив Йордан,
Семей, син Ґири, упав долілиць перед царем, коли він переходив Йордан,
Та й промовив до царя: Нехай мій пан не поставить в провину й забуде про те, чим проступився твій раб того дня, як мій пан і царь покинув Ерусалим, й не передержуй того в серцї своїм;
і сказав цареві: Хай мій володар не роздумує над беззаконням! Не згадуй те, що твій раб згрішив у той день, коли мій володар цар виходив з Єрусалима, щоб цар поклав до свого серця!
Знає бо раб твій, що провинив; то ж отсе прийшов я на зустріч мойму цареві й панові, яко первий з усього дому Йосифового.
Адже твій раб зрозумів, що я згрішив, і ось я сьогодні прийшов раніше від кожного дому Йосифа, щоб вийти назустріч моєму володареві-царю.
І озвавсь Абесса Саруєнко та й каже: Чи вже ж Семей не наложить головою за те, що проклинав помазанника Господнього?
А син Саруї Авеста у відповідь сказав: Хіба не через це буде вбитий Семей? Адже він прокляв Господнього помазаника!
Однако ж Давид відказав: Що за дїло між вами й мною, Саруєнки, що ви мене спокушуєте тепер? Чи годиться ж сьогоднї кого в Ізраїлї тратити? Чи я не знаю, що сьогоднї я царь над Ізраїлем?
Та Давид сказав: Що мені й вам, сини Саруї, що ви сьогодні стали мені за зрадника? Сьогодні не буде вбито жодного чоловіка з Ізраїля, бо я не знав, чи сьогодні царюватиму над Ізраїлем.
От і рече царь Семеєві: Ти не вмреш, та й поклявсь йому царь.
А Семеєві цар сказав: Не помреш! І цар дав йому клятву.
І Мемфівостей, внук Саулів, вийшов назустріч цареві. Не мив він собі ніг, не розчісував бороди й не прав одїжі своєї з того дня, як вийшов царь, до того дня, як він вертався здоровий.
Назустріч цареві вийшов і Мемфівостей, син Йонатана, сина Саула. Він не доглядав за своїми ногами і не обрізував нігтів, і не голився, і не прав свого одягу від того дня, коли пішов цар, і аж до дня, коли він прибув у мирі.
Як він прибув із Ерусалиму на зустріч цареві, спитав його царь: Чом ти не пійшов зо мною, Мемфівостею?
І сталося, коли він увійшов у Єрусалим для зустрічі із царем, то цар запитав його: Як це, що ти не пішов зі мною, Мемфівостею?
І відказав той: Мій пане й царю! слуга мій зрадив мене. Бо я звелїв йому: Осїдлай менї осла, я поїду з царем, бо раб твій кульгавий,
А Мемфівостей йому відповів: Володарю мій, царю, мене обманув мій раб! Бо твій слуга сказав йому: Засідлай мені осла і сяду на нього, і піду із царем! — бо твій раб кульгавий.
А він оскаржив твого раба перед моїм царем і паном. Однак же мій пан і царь рівен із ангелом Божим; то ж і чини, що тобі до вподоби.
Він же обманув твого раба перед моїм володарем-царем, а мій володар-цар, як Божий ангел! Тож зроби, що добре у твоїх очах,
Уся моя родина не могла нїчого ждати від мого пана й царя, як хиба тільки смертї, а ти раба твого прийняв між твої сутрапезники; яке ж іще маю я право жалуватись; чого менї ще допевнятись у царя?
бо весь дім мого батька не був іншим, хіба що приреченими на смерть перед моїм володарем-царем, а ти поставив твого раба між тими, які їдять при твоєму столі! І яке в мене ще оправдання, щоб мені ще кликати до царя?
І відказав йому царь: На що стільки слів тратити? Призначую: Ти подїлишся добром із Сибою.
А цар відповів йому: Навіщо ще говориш твої слова? Я сказав: Ти і Сіва поділите поле!
І відказав Мемфівостей цареві: Нехай він хоч і все забере собі, добре, що мій пан і царь в мирі вернувсь до дому.
Та Мемфівостей промовив до царя: Нехай візьме все, бо мій володар-цар повернувся в мирі до свого дому!
Прийшов і Галаадїй Берзеллїй з Роглиму й перейшов з царем Йордань, щоб його провести за Йордань.
І Верзеллій, ґалаадець, прийшов з Роґелліма, і перейшов із царем Йордан, щоб перевести його через Йордан.
Берзеллїй же був дуже старий чоловік, лїт вісїмдесятьох. Він обмислив царя під час його побуту в Махаїмі, був бо собі вельми заможний?
Верзеллій — дуже старий чоловік, вісімдесятилітнього віку, і він годував царя, коли той жив у Манаїмі, оскільки був дуже великою людиною.
І сказав царь Берзеллїєві: Ійди зо мною, а я буду обмисляти тебе в Ерусалимі.
І сказав цар Верзеллієві: Ти перейдеш зі мною, і прогодую зі мною твою старість у Єрусалимі.
Берзеллїй же відказав цареві: Скільки ще віку мого, щоб менї йти з царем у Ерусалим?
А Верзеллій сказав цареві: Скільки днів літ життя мені, що я піду із царем у Єрусалим?
Вісїмдесять год уже віку мого. Чи розберу ж я, що добре, а що недобре? або чи смакувати ме твій раб у тому, що їсти ме й що пити ме? Або ж хиба я ще наджусь на голоси сьпіваків і сьпівачок? Чого ж має раб твій бути тягарем панові мойму цареві?
Я сьогодні є вісімдесятилітнього віку, не пізнаю між добром і злом. Хіба твій раб ще куштує те, що їсть чи п’є? Чи ще почую голос співаків і співачок? Навіщо твій раб надалі буде тягарем для мого володаря-царя!
Трошки проведе раб твій царя за Йордань, за що ж, царю, такою милостю менї віддячувати?
Ще трохи пройде твій раб за Йордан із царем, та чому цар віддячується мені цією відплатою?
Дозволь твойму кметеві вернутись, щоб умерти в батьківському городї мойму коло гробу мого панотця й моєї паніматки. А ось твій раб (син мій) Кимгам нехай би йшов із паном і царем. Чини з ним, що тобі до вподоби.
Нехай же сидить твій раб, і помру в моєму місті біля гробниці мого батька і моєї матері. А ось твій раб Хамаам перейде з моїм володарем-царем, тож учини йому те, що добре у твоїх очах!
І відказав царь: Нехай же Кимгам ійде зо мною. Я з ним чинити му, що тобі здасться добрим, і все, чого ти коли від мене схочеш, учиню для тебе.
Гаразд, нехай зі мною перейде Хамаам, — сказав цар, — і я вчиню йому те, що добре у твоїх очах, і все, що тільки зажадаєш від мене, тобі вчиню.
Як перебрів Йордань увесь військовий люд, а з ним і царь, поцїлував царь Берзеллїя й благословив його, й вернувсь той у свою домівку.
Тож весь народ перейшов Йордан, і цар перейшов. Цар поцілував Верзеллія і поблагословив його, і він повернув до своєї місцевості.
І двинув царь у Галгал, і пійшов з ним і Кимгам, та й ввесь народ Юдин провожав царя, так само й половина люду Ізрайлевого.
І перейшов цар у Ґалґал, і з ним перейшов Хамаам і весь народ Юди, який переходив із царем, і половина народу Ізраїля.
Аж ось прийшли всї мужі Ізраїльські до царя, й сказали цареві: Чому се наші браття, мужі Юдині, потай нас перевели царя й дом його й усїх людей Давидових через Йордань?
І ось кожний чоловік Ізраїля прийшов до царя, і вони сказали цареві: Як це тебе вкрали наші брати, кожний чоловік Юди, і вони перевели царя і його сім’ю через Йордан, і з ним — усіх мужів Давида?
І відказали всї мужі Юдині Ізрайлитянам: Царь же нам родич. Чого вам сердитись за се? Хиба ми з'їли що від його, або він обдарував нас чим?
І промовив кожний чоловік Юди до ізраїльського чоловіка, і сказали: Тому що близький мені цар, і навіщо ти так розгнівався за цю справу? Хіба ми їли їжу царя, чи він дари роздавав, чи виділив нам частку?
Ізрайлитяне ж відказували мужам Юдиним: Наших частин у царя в десятеро, тако ж і в Давида ми більші за вас; чому ж ви змаловажили нас? хиба не нам належався первий голос, щоб вернути царя назад? Та слово мужів Юдиних дужче було, нїж слово Ізрайлитян.