Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Турконяка
Переклад Огієнка
Хіба життя людини на землі радше не є випробуванням, — його життя, наче в наймита, взятого на день?
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
Або наче раб, який боїться свого володаря і схопив тінь, чи наче найманець, який очікує своєї винагороди.
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
Так і я переніс порожні місяці, і ночі болючі мені дано.
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
Якщо засну, кажу: Коли день? Як же встану, знову: Коли вечір? А буваю я сповненим болю від вечора аж до ранку.
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“ І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
Моє ж тіло покривається гноєм червів, і я чахну, зіскрібаючи грудки землі з моїх виділень.
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
А моє життя проминуло легше за бесіду, загинуло воно в марній надії.
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
Тож згадай, що мій дух — життя, і моє око більше не повернеться, щоб побачити добро.
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
Не побачить мене око Того, Хто мене бачить. Очі Твої на мені, а мене більше немає,
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
— наче хмара стерта з неба. Адже якщо людина зійде до аду, то більше не вийде,
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить,
і більше не повернеться до власного дому. І більше його не впізнає його місце.
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
Тож я вже не зупиню моїх уст, говоритиму, будучи в скруті, охоплений бідою, відкрию гіркоту моєї душі.
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
Яким морем я є, чи змієм, що Ти настановив наді мною сторожу?
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
Я сказав: Мене потішить моє ліжко, відкрию ж до себе самого власне слово на моєму ліжку.
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
Ти мене страшиш снами і лякаєш мене видіннями.
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
Забереш від мого духа мою душу, від смерті ж — мої кості.
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
Адже не житиму навіки, щоб терпіти. Відступи від мене, бо моє життя марне.
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
Бо чим є людина, що Ти її звеличив, або що Ти звертаєш на неї увагу?
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
Невже здійснюватимеш над ним нагляд аж до ранку, і його судитимеш до спочинку?
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
Як довго не залишатимеш мене і не відпускатимеш мене, доки ще ковтатиму мою слину в болі?
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
Якщо я згрішив, що Тобі можу зробити, Тобі, Хто знає людський розум? Навіщо Ти мене поставив Твоїм звинувачуваним, я є для Тебе тягарем?
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?