Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Турконяка
Переклад Огієнка
Повчання Асафа. Прислухайся, мій народе, до мого закону, прихили своє вухо до слів моїх уст.
Пісня навча́льна Асафова. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст, —
Я відкрию уста свої в притчах, розкажу давні загадки:
нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!
те, що ми почули і що зрозуміли, що розповіли нам наші батьки.
Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
Воно в наступному поколінні не сховалося від їхніх дітей, які звіщали хвалу Господню, Його силу, усі Його дивовижні діла, які Він учинив.
того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
Він дав свідчення в Якові й встановив закон в Ізраїлі, — те, що Він заповів нашим батькам, аби вони об’явили своїм синам;
Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
щоби знало наступне покоління — сини, які народяться; тож вони піднімуться і сповістять це своїм синам,
щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.
аби ті покладали свою надію на Бога, не забували Божих діянь і шукали Його заповідей;
І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
щоб не стали такими, як їхні батьки — родом лукавим і прикрим, який не виправив свого серця, а свій дух не довірив Богові.
І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
Сини Єфрема, що натягали луки і стріляли, у день битви втекли.
Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:
Вони не зберегли Божого завіту, не забажали ходити в Його законі,
вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
забули про Його добродійність і всі Його дивовижні діла, які Він їм виявив,
і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
перед їхніми батьками — ті дивовижні діла, які Він вчинив у Єгипетській землі, на рівнині Танеос.
Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
Він розділив море і провів їх, а води поставив, наче бурдюк,
Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
і вів їх хмарою вдень і світлом вогню всю ніч.
і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
Він розколов скелю в пустелі й напоїв їх, наче з великої безодні:
на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
вивів воду зі скелі, — пустив води, наче ріки.
Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
Та вони й надалі продовжували грішити проти Нього, бунтувалися проти Всевишнього в безводній пустелі,
Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
випробовували Бога у своїх серцях, вимагаючи їжі для своєї душі.
і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
Вони говорили проти Бога й казали: Хіба Бог спроможний приготувати обід у пустелі?
І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
Адже коли вдарив Він об скелю, полилися води, та й наповнилися потоки, то чи не спроможний Він дати й хліба, забезпечити Свій народ їжею?
Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“
Тож Господь почув, піднявся, — і вогонь запалав посеред Якова, над Ізраїлем пронісся гнів,
Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
бо не повірили Богові, не повірили в Його спасіння.
бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
І Він з висоти звелів хмарам, відкрив небесні брами —
А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
і, як їжу, дощем послав їм манну, — дав їм небесний хліб.
і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
Людина їла ангельський хліб; Він послав їм вдосталь їжі.
Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
Він послав з неба південний вітер, — і силою Своєю навіяв південний суховій;
Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
посипав на них м’ясо, немов пил, і пернатих птахів, немов морський пісок:
і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
їх багато нападало серед їхнього табору, довкола їхніх поселень.
і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
Вони їли й надмірно наситилися, — Він задовольнив їхнє бажання.
І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
Та своїх примх вони не позбавилися. Ще їхня їжа була в них у роті,
Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
а на них зійшов Божий гнів і вигубив [багатьох] із них, — скував вибраних Ізраїля.
а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
У всьому цьому вони продовжували грішити, — не повірили Його чудесам.
Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
Їхні дні в марноті проминули, а їхні літа — дуже швидко.
— і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
Коли Він вигублював їх, вони Його шукали, поверталися, зранку вставали до Бога,
Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
згадували, що Бог є їхнім помічником, що Всевишній Бог є їхнім визволителем.
і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
Своїми устами вони підлещувалися до Нього, а своїм язиком зводили брехню на Нього.
І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
Їхнє серце не було з Ним щире, і вони не були вірні Його завітові.
бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
Та Він милосердний, Він простить їхні гріхи, не знищуватиме, а часто відвертатиме Свій гнів, не запалає Своїм всеохоплюючим обуренням.
Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
Адже Він пам’ятав, що вони — тіло і вітер, який проходить і не повертається.
і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
Як часто вони засмучували Його в пустелі, викликали Його гнів у безводній землі!
Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
Вони відвернулися і кинули виклик Богові, викликали обурення Святого Ізраїлевого.
І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
Не зберегли в пам’яті той день, коли Він своєю владою вирвав їх із рук гнобителя,
вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
коли показав у Єгипті Свої знамення і Свої чудеса на рівнині Танеос.
як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
Він перетворив їхні ріки й їхні потоки на кров, щоб не змогли пити.
і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
Наслав на них псячих мух, — і ті їх кусали, а також жаб, і ті спустошували їх.
Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
Він віддав їхній урожай тлі, а плоди їхньої праці — сарані.
А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
Їхні виноградники знищив градом, а їхні шовковиці — морозом.
Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
Він віддав їхню худобу градові, а їхнє майно — вогневі.
І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
Наслав на них лють Свого гніву, гнів, обурення, скруту, нашестя злих ангелів.
Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
Він дав вихід Своєму гнівові, не пощадив їхніх душ від смерті, а їхню худобу прирік на смерть.
Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
Він уразив кожного первістка в Єгипті, — первоплоди їхніх болів у поселеннях Хама.
І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
Свій народ Він забрав, як овець, і, наче отару, вів їх пустелею.
І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
Провадив їх з надією, і вони не мали страху, а їхніх ворогів покрило море.
І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
І привів їх до гори Своєї святості — до тієї гори, яку здобула Його правиця.
І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
Прогнав з-перед їхнього обличчя народи і дав їм через жеребкування наділи спадщини, і розселив ізраїльські племена по їхніх поселеннях.
І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
А вони випробовували і засмучували Всевишнього Бога, не зберігали Його настанов.
Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
Вони, як і їхні батьки, відступили і порушили завіт, — стали покрученим луком.
і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
Викликали Його гнів своїми жертовниками, — своїми ідолами збудили в Нього ревнощі.
І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
Бог почув — і відвернувся та вельми погордував Ізраїлем;
Бог почувусе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
Він покинув намет у Силомі — місце Свого перебування, де проживав між людьми.
і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
І силу Він їхню передав у полон, і їхню красу — у руки ворога.
і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
Він Свій народ віддав під меч і знехтував Своєю спадщиною.
І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
Вогонь поглинув їхніх юнаків, і їхні дівчата не були оплакані.
його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
Їхні священики загинули від меча, і їхні вдови не будуть оплакані.
його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
Та Господь, наче від сну пробудився, наче велетень, розігрітий вином, —
Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
і розгромив Своїх ворогів з тилу, піддав їх вічній ганьбі.
і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
Він відкинув оселі Йосифа, не обрав племені Єфрема,
Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
а вибрав плем’я Юди — гору Сіон, яку полюбив.
а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
І звів Свою святиню, яка наче одноріг, заснував її на землі навіки.
І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
І вибрав Давида, Свого раба, і забрав його від овечих отар, —
І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
Він забрав його від овець з ягнятами, щоби пасти Свій народ — Якова, і Свій спадок — Ізраїля.
від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —