Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Турконяка
Переклад Куліша та Пулюя
Я промовив у своєму серці: Давай випробую тебе веселістю, тож поглянь на добро! Ось і це марнота.
От і кажу собі в серцї: Дам я тобі покушати радощів, — заживай добра! Аж і се марнота.
Я сказав сміхові: Крутійство! А веселості: Що це ти чиниш?
Про сьміх сказав я: Дурниця! а про радощі: Що з вас?
Я перевірив у своєму серці, чи буде тягнути до вина моє тіло, — та моє серце провадило в мудрості. Я намагався схопити безумність, доки не побачу, у чому добро для людських синів, яке чинитимуть під сонцем усю кількість днів їхнього життя.
Подумавши, давай я, підвеселяти себе вином, і, ходючи слїдом за премудростю, придержуватись і сієї дурницї, аж докіль побачу, що гаразд для синів людських, що повинні б вони робити під небом, живучи так недовго на сьвітї.
Я звеличив мої творіння, збудував собі доми, насадив собі виноградники,
Брався я за великі працї: будував будинки, насаджував виноградники,
зробив собі огорожі та сади і посадив у них дерево всякого плоду.
Заводив собі сади й огороди до прогульки, й насадив у них всяке дерево плодове;
Я зробив собі ставки для води, щоб наводнювати з них ліс, що породжував дерева.
Я робив стави — поливати дерева, що росли в гаях у мене;
Я придбав рабів і рабинь, і були в мене ті, що народилися в домі, і в мене було велике надбання стад і череда понад усіх, що були переді мною в Єрусалимі.
Куповав бранцї й бранки, а то були в мене й домовники; були в мене стада буйної й дрібної скотини більш, нїж у всїх, що перше мене були в Ерусалимі;
Я зібрав собі золото, срібло і особисті маєтки царів та країн. Я настановив собі співаків, співачок і приємності людських синів, виночерпіїв і виночерпинь.
Призбірав я собі срібло й золото й скарби з царів і земель; завів у себе сьпіваків і сьпівачок і все, що веселить людей, та всякі музичні прибори.
І я звеличився, і додав понад усіх, що були переді мною в Єрусалимі. І моя мудрість установлена була в мені.
Я зробивсь великим і богатим, так що переважив усїх, що бували поперед мене в Ерусалимі, а при всьому тому премудрість моя зоставалась у мене.
І все, що мої очі попросили, я від них не відняв, я не заборонив моєму серцю жодної веселості, бо моє серце веселилося всяким моїм трудом, і це стало моєю часткою від усякої моєї праці.
Чого б нї забажали очі мої, я вволяв їх волю; не уймав мому серцю нїяких радощів; серце бо моє веселилось усїми трудами моїми, й се був мій пай з усїх трудів моїх.
Я поглянув на всі мої творіння, які зробили мої руки, і на труд, яким я попрацював, аби зробити, і ось усе марнота і бажання духа, і немає користі під сонцем.
Та як поглянув я на все, що мої руки зробили й скільки завдавав я собі клопоту, працюючи, — бачу, що все воно марне, тільки мучить дух, і нїякої з того користї під сонцем.
Я поглянув, щоб побачити мудрість, плутанину і безумність. Бо хто — людина, яка піде за порадою, що в усьому виконав її?
І завзявсь я міркувати, що воно премудрість і що таке воно дурнота та без'ум; (Що вдїє той, що по царі постане? Вже з давен воно зроблено.)
І я побачив, що є більше мудрості від безумності, як більше світла від темряви.
І я побачив, що мудрість бере гору над дурнотою, як сьвітло над темрявою:
Очі мудрого — на його голові, а безумний ходить у темряві. Я пізнав, що один випадок трапиться з ними всіма.
У мудрого очі в голові, а дурний ходить потемки; та пізнав я й те, що суджено долю однаку й сьому й тому.
І я сказав у своєму серці: Випадок безумного і зі мною трапиться, тож навіщо я став мудрим? Я тоді надмірно заговорив у своєму серці, бо безумний говорить від надвишку, бо ж і це марнота.
І кажу сам собі; доля дурного, се й моя доля. Про що ж менї було добиватись мудростї? І мусїв сказати сам собі: І се марнота!
Адже немає пам’яті мудрого з безумним навіки, оскільки вже в днях, що приходять, усе буде забуте. Яким чином мудрий помирає з безумним?
Мудрого не будуть споминати вічно, так само як і дурного; в будущинї все забудесь, — і, о горе! мудрий вмірає так само, як і дурний.
Я зненавидів життя, бо лукаве переді мною творіння зроблене під сонцем, бо все — марнота і бажання духа.
І зробилось менї життє ненавидним, і огидло менї все, що дїється під сонцем; бо все воно марнота й утома духа.
Я зненавидів увесь мій труд, яким я працюю під сонцем, бо залишаю його людині, що буде після мене.
І зненавидїв я всю працю мою, що працював під сонцем; бо маю все те зіставити другому, хто постане по менї.
І хто знає, чи мудрий буде, чи дурний? І він володітиме всім моїм трудом, яким я працював, і яким я мудрував під сонцем. Та це ж — марнота.
А хто знає, чи він буде мудрий, чи дурний? Однакже він буде панувати над тим усїм, що я трудом здобував, та показав себе мудрим під сонцем. І ось — марнота!
І я відвернувся, щоб відставити від мого серця весь труд, яким я трудився під сонцем.
І я одвернувся й вговорював моє серце, відречись усього, над чим працював під сонцем;
Бо є чоловік, труд якого в мудрості, у пізнанні та в мужності, і чоловік, який не трудився в ньому, дасть йому його частку. Це — марнота і велике зло.
Инший бо працює з розумом, розсудливо й корисно, та й мусить покинути працю свою комусь такому, що не робив нїчого в тому, як коли б воно йому належалось. Се марнота, се річ вельми сумна!
Бо що буває із чоловіком в усьому його труді та в бажанні його серця, яким він трудиться під сонцем?
Бо що буде чоловікові за всї працї його, що томив себе, й за всю журбу серця свого під сонцем?
Адже всі його дні є днями страждань і гніву, його плутанина, і вночі його серце не спить. Це ж є марнота.
Щодня він журився й побивався, ба й у ночі не було впокою. Чи ж не марнота се?
Не є добром для людини те, що їсть, що п’є і що покаже своїй душі, добро — в його труді. І я побачив, що це від Божої руки.
Не у власті людській і се добро, щоб їсти да пити й насолоджувати душу свою тим, що працею здобув. Я пересьвідчивсь, що й се з руки Божої;
Адже доброму чоловікові перед Його обличчям Він дав мудрість, пізнання і веселість. А тому, що грішить, дав плутанину, щоб побільшити і зібрати, аби дати доброму перед Божим обличчям. Адже і це — марнота та порив духа.
Тому бо, хто вгоден йому, дає він мудрість і знаттє й радощі; а грішному, щоб запобігав, дбав і до купи збірав, а вкінцї зіставив тому, кого Бог вподобав. Тут знов — марнота й утома духа.