Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Турконяка
New International Version
Коли вирішили, що ми маємо відплисти до Італії, передали Павла та деяких інших в’язнів сотникові полку кесаря, на ім’я Юлій.
Paul Sails for Rome
When it was decided that we would sail for Italy, Paul and some other prisoners were handed over to a centurion named Julius, who belonged to the Imperial Regiment.
When it was decided that we would sail for Italy, Paul and some other prisoners were handed over to a centurion named Julius, who belonged to the Imperial Regiment.
Тож сівши на адрамитський корабель, який мав пливти до азійських місць, ми відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.
We boarded a ship from Adramyttium about to sail for ports along the coast of the province of Asia, and we put out to sea. Aristarchus, a Macedonian from Thessalonica, was with us.
Наступного дня ми причалили в Сидоні. Юлій ставився до Павла по-людськи і дозволив піти до друзів скористатися їхньою турботою.
The next day we landed at Sidon; and Julius, in kindness to Paul, allowed him to go to his friends so they might provide for his needs.
Вирушивши звідти, прибули ми до Кіпру, бо був зустрічний вітер.
From there we put out to sea again and passed to the lee of Cyprus because the winds were against us.
Коли перепливли килікійське й памфилійське моря, прибули ми до Мири, що в Ликії.
When we had sailed across the open sea off the coast of Cilicia and Pamphylia, we landed at Myra in Lycia.
І тут сотник, знайшовши олександрійський корабель, який плив до Італії, посадив нас на нього.
There the centurion found an Alexandrian ship sailing for Italy and put us on board.
Повільно пливучи багато днів і ледь допливши до Кніда, бо не дозволяв нам вітер, ми пропливли повз Крит біля Салмони.
We made slow headway for many days and had difficulty arriving off Cnidus. When the wind did not allow us to hold our course, we sailed to the lee of Crete, opposite Salmone.
Ледве минувши його, ми пристали до одного місця, що зветься Добра Пристань, поблизу якого було місто Ласея.
We moved along the coast with difficulty and came to a place called Fair Havens, near the town of Lasea.
Як минуло чимало часу і плавання вже стало небезпечним, бо й піст уже минув, Павло радив,
кажучи їм: Мужі, я бачу, що плавання буде небезпечним і з великими втратами — не тільки для вантажу та корабля, а й для наших душ.
“Men, I can see that our voyage is going to be disastrous and bring great loss to ship and cargo, and to our own lives also.”
Та сотник довіряв більше керманичеві й власникові судна, ніж тому, що говорив Павло.
But the centurion, instead of listening to what Paul said, followed the advice of the pilot and of the owner of the ship.
Оскільки пристань не була зручною для зимівлі, більшість радила відпливти звідти, щоби при можливості дістатися до Финіки й перезимувати в критській пристані, зверненій до півдня і відкритій для північно-західних вітрів.
Since the harbor was unsuitable to winter in, the majority decided that we should sail on, hoping to reach Phoenix and winter there. This was a harbor in Crete, facing both southwest and northwest.
Тож як повіяв південний вітер, подумали, що досягли бажаного, тому підняли вітрила й попливли повз Крит.
The Storm
When a gentle south wind began to blow, they saw their opportunity; so they weighed anchor and sailed along the shore of Crete.
When a gentle south wind began to blow, they saw their opportunity; so they weighed anchor and sailed along the shore of Crete.
Та незабаром повіяв супротивний рвучкий вітер, який зветься евракилон.
Before very long, a wind of hurricane force, called the Northeaster, swept down from the island.
Коли підхопило корабель, і він не міг протистояти вітрові, ми здалися, і нас понесло.
The ship was caught by the storm and could not head into the wind; so we gave way to it and were driven along.
Підпливши до одного острова, що зветься Клавда, насилу змогли втримати рятувальний човен,
As we passed to the lee of a small island called Cauda, we were hardly able to make the lifeboat secure,
якого витягли, і вжили допоміжних засобів, обв’язуючи корабель. Побоюючись, щоб не попасти на мілину Сирту, спустили вітрило; і так нас носило.
Наступного дня, як нас сильно кидала буря, ми почали викидати вантаж,
We took such a violent battering from the storm that the next day they began to throw the cargo overboard.
а третього дня власноручно повикидали корабельне знаряддя.
On the third day, they threw the ship’s tackle overboard with their own hands.
Тому що багато днів не з’являлися ні сонце, ні зорі, а буря сильно налягала, ми повністю втратили надію на порятунок.
When neither sun nor stars appeared for many days and the storm continued raging, we finally gave up all hope of being saved.
Оскільки довго не їли, то Павло, ставши серед них, сказав: О, мужі! Потрібно було слухати мене й не відпливати з Криту, — то ми не зазнали би цього лиха та втрати.
After they had gone a long time without food, Paul stood up before them and said: “Men, you should have taken my advice not to sail from Crete; then you would have spared yourselves this damage and loss.
Тепер же благаю вас: кріпіться, бо не загине душа жодного з вас, а тільки корабель.
But now I urge you to keep up your courage, because not one of you will be lost; only the ship will be destroyed.
Тому що цієї ночі переді мною постав ангел Бога, Якому я належу та Якому служу,
Last night an angel of the God to whom I belong and whom I serve stood beside me
і сказав: Не бійся, Павле! Тобі треба стати перед кесарем, і ось подарував тобі Бог усіх, хто пливе з тобою!
and said, ‘Do not be afraid, Paul. You must stand trial before Caesar; and God has graciously given you the lives of all who sail with you.’
Тому кріпіться, мужі! Бо я вірю Богові, що станеться так, як мені було сказано.
So keep up your courage, men, for I have faith in God that it will happen just as he told me.
А коли надійшла чотирнадцята ніч, як носило нас в Адріатиці, опівночі моряки здогадувалися, що наближаються до якоїсь землі.
І закинувши лот, виявили, що було двадцять сажнів [1]; пропливши ще трохи й знову закинувши, з’ясували, що було п’ятнадцять сажнів.
А боячись, аби якось не наскочити на скелясті місця, кинули з корми корабля чотири якорі й молилися, аби настав день.
Fearing that we would be dashed against the rocks, they dropped four anchors from the stern and prayed for daylight.
Коли ж моряки намагалися втекти з корабля і спустили човен у море, вдаючи, ніби з носа хочуть закинути якорі,
In an attempt to escape from the ship, the sailors let the lifeboat down into the sea, pretending they were going to lower some anchors from the bow.
Павло сказав сотникові й воїнам: Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися!
Then Paul said to the centurion and the soldiers, “Unless these men stay with the ship, you cannot be saved.”
Тоді воїни перерізали канати човна й дали йому впасти.
So the soldiers cut the ropes that held the lifeboat and let it drift away.
А коли почало розвиднятися, Павло благав усіх вживати їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день ви продовжуєте чекати голодними, нічого не ївши.
Just before dawn Paul urged them all to eat. “For the last fourteen days,” he said, “you have been in constant suspense and have gone without food — you haven’t eaten anything.
Тому благаю вас вживати їжу, бо це для вашого порятунку. Жодному з вас і волосина з голови не впаде.
Now I urge you to take some food. You need it to survive. Not one of you will lose a single hair from his head.”
Сказавши це й узявши хліб, він у всіх на очах віддав хвалу Богові та, переломивши, почав їсти.
After he said this, he took some bread and gave thanks to God in front of them all. Then he broke it and began to eat.
Тоді всі підбадьорилися і почали вживати їжу.
They were all encouraged and ate some food themselves.
Наситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи збіжжя в море.
When they had eaten as much as they wanted, they lightened the ship by throwing the grain into the sea.
А коли настав день, не розпізнали землі та побачили якусь затоку з піщаним берегом, до якої і хотіли, при можливості, причалити кораблем.
When daylight came, they did not recognize the land, but they saw a bay with a sandy beach, where they decided to run the ship aground if they could.
Піднявши якорі, пустилися в море, водночас послабили канати на стерні й, піднявши мале вітрило, оскільки дув вітер, попрямували до берега.
Cutting loose the anchors, they left them in the sea and at the same time untied the ropes that held the rudders. Then they hoisted the foresail to the wind and made for the beach.
Наскочивши на мілину, корабель застряг; ніс загруз і став нерухомий, а корму розбивало силою хвиль.
But the ship struck a sandbar and ran aground. The bow stuck fast and would not move, and the stern was broken to pieces by the pounding of the surf.
Воїни радили повбивати в’язнів, щоб ніхто не поплив і не втік.
The soldiers planned to kill the prisoners to prevent any of them from swimming away and escaping.
Але сотник, бажаючи врятувати Павла, стримав їх від цього наміру й наказав тим, хто може плавати, першими стрибати й добиратися до берега,
But the centurion wanted to spare Paul’s life and kept them from carrying out their plan. He ordered those who could swim to jump overboard first and get to land.