Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Турконяка
New Living Translation
Коли вирішили, що ми маємо відплисти до Італії, передали Павла та деяких інших в’язнів сотникові полку кесаря, на ім’я Юлій.
Тож сівши на адрамитський корабель, який мав пливти до азійських місць, ми відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.
Наступного дня ми причалили в Сидоні. Юлій ставився до Павла по-людськи і дозволив піти до друзів скористатися їхньою турботою.
The next day when we docked at Sidon, Julius was very kind to Paul and let him go ashore to visit with friends so they could provide for his needs.
Вирушивши звідти, прибули ми до Кіпру, бо був зустрічний вітер.
Putting out to sea from there, we encountered strong headwinds that made it difficult to keep the ship on course, so we sailed north of Cyprus between the island and the mainland.
Коли перепливли килікійське й памфилійське моря, прибули ми до Мири, що в Ликії.
Keeping to the open sea, we passed along the coast of Cilicia and Pamphylia, landing at Myra, in the province of Lycia.
І тут сотник, знайшовши олександрійський корабель, який плив до Італії, посадив нас на нього.
There the commanding officer found an Egyptian ship from Alexandria that was bound for Italy, and he put us on board.
Повільно пливучи багато днів і ледь допливши до Кніда, бо не дозволяв нам вітер, ми пропливли повз Крит біля Салмони.
We had several days of slow sailing, and after great difficulty we finally neared Cnidus. But the wind was against us, so we sailed across to Crete and along the sheltered coast of the island, past the cape of Salmone.
Ледве минувши його, ми пристали до одного місця, що зветься Добра Пристань, поблизу якого було місто Ласея.
We struggled along the coast with great difficulty and finally arrived at Fair Havens, near the town of Lasea.
Як минуло чимало часу і плавання вже стало небезпечним, бо й піст уже минув, Павло радив,
кажучи їм: Мужі, я бачу, що плавання буде небезпечним і з великими втратами — не тільки для вантажу та корабля, а й для наших душ.
“Men,” he said, “I believe there is trouble ahead if we go on — shipwreck, loss of cargo, and danger to our lives as well.”
Та сотник довіряв більше керманичеві й власникові судна, ніж тому, що говорив Павло.
But the officer in charge of the prisoners listened more to the ship’s captain and the owner than to Paul.
Оскільки пристань не була зручною для зимівлі, більшість радила відпливти звідти, щоби при можливості дістатися до Финіки й перезимувати в критській пристані, зверненій до півдня і відкритій для північно-західних вітрів.
And since Fair Havens was an exposed harbor — a poor place to spend the winter — most of the crew wanted to go on to Phoenix, farther up the coast of Crete, and spend the winter there. Phoenix was a good harbor with only a southwest and northwest exposure.
Тож як повіяв південний вітер, подумали, що досягли бажаного, тому підняли вітрила й попливли повз Крит.
The Storm at Sea
When a light wind began blowing from the south, the sailors thought they could make it. So they pulled up anchor and sailed close to the shore of Crete.
Та незабаром повіяв супротивний рвучкий вітер, який зветься евракилон.
But the weather changed abruptly, and a wind of typhoon strength (called a “northeaster”) burst across the island and blew us out to sea.
Коли підхопило корабель, і він не міг протистояти вітрові, ми здалися, і нас понесло.
The sailors couldn’t turn the ship into the wind, so they gave up and let it run before the gale.
Підпливши до одного острова, що зветься Клавда, насилу змогли втримати рятувальний човен,
якого витягли, і вжили допоміжних засобів, обв’язуючи корабель. Побоюючись, щоб не попасти на мілину Сирту, спустили вітрило; і так нас носило.
Then the sailors bound ropes around the hull of the ship to strengthen it. They were afraid of being driven across to the sandbars of Syrtis off the African coast, so they lowered the sea anchor to slow the ship and were driven before the wind.
Наступного дня, як нас сильно кидала буря, ми почали викидати вантаж,
The next day, as gale-force winds continued to batter the ship, the crew began throwing the cargo overboard.
а третього дня власноручно повикидали корабельне знаряддя.
The following day they even took some of the ship’s gear and threw it overboard.
Тому що багато днів не з’являлися ні сонце, ні зорі, а буря сильно налягала, ми повністю втратили надію на порятунок.
The terrible storm raged for many days, blotting out the sun and the stars, until at last all hope was gone.
Оскільки довго не їли, то Павло, ставши серед них, сказав: О, мужі! Потрібно було слухати мене й не відпливати з Криту, — то ми не зазнали би цього лиха та втрати.
No one had eaten for a long time. Finally, Paul called the crew together and said, “Men, you should have listened to me in the first place and not left Crete. You would have avoided all this damage and loss.
Тепер же благаю вас: кріпіться, бо не загине душа жодного з вас, а тільки корабель.
But take courage! None of you will lose your lives, even though the ship will go down.
Тому що цієї ночі переді мною постав ангел Бога, Якому я належу та Якому служу,
For last night an angel of the God to whom I belong and whom I serve stood beside me,
і сказав: Не бійся, Павле! Тобі треба стати перед кесарем, і ось подарував тобі Бог усіх, хто пливе з тобою!
and he said, ‘Don’t be afraid, Paul, for you will surely stand trial before Caesar! What’s more, God in his goodness has granted safety to everyone sailing with you.’
Тому кріпіться, мужі! Бо я вірю Богові, що станеться так, як мені було сказано.
So take courage! For I believe God. It will be just as he said.
А коли надійшла чотирнадцята ніч, як носило нас в Адріатиці, опівночі моряки здогадувалися, що наближаються до якоїсь землі.
І закинувши лот, виявили, що було двадцять сажнів [1]; пропливши ще трохи й знову закинувши, з’ясували, що було п’ятнадцять сажнів.
А боячись, аби якось не наскочити на скелясті місця, кинули з корми корабля чотири якорі й молилися, аби настав день.
At this rate they were afraid we would soon be driven against the rocks along the shore, so they threw out four anchors from the back of the ship and prayed for daylight.
Коли ж моряки намагалися втекти з корабля і спустили човен у море, вдаючи, ніби з носа хочуть закинути якорі,
Then the sailors tried to abandon the ship; they lowered the lifeboat as though they were going to put out anchors from the front of the ship.
Павло сказав сотникові й воїнам: Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися!
But Paul said to the commanding officer and the soldiers, “You will all die unless the sailors stay aboard.”
Тоді воїни перерізали канати човна й дали йому впасти.
So the soldiers cut the ropes to the lifeboat and let it drift away.
А коли почало розвиднятися, Павло благав усіх вживати їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день ви продовжуєте чекати голодними, нічого не ївши.
Just as day was dawning, Paul urged everyone to eat. “You have been so worried that you haven’t touched food for two weeks,” he said.
Тому благаю вас вживати їжу, бо це для вашого порятунку. Жодному з вас і волосина з голови не впаде.
“Please eat something now for your own good. For not a hair of your heads will perish.”
Сказавши це й узявши хліб, він у всіх на очах віддав хвалу Богові та, переломивши, почав їсти.
Then he took some bread, gave thanks to God before them all, and broke off a piece and ate it.
Наситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи збіжжя в море.
After eating, the crew lightened the ship further by throwing the cargo of wheat overboard.
А коли настав день, не розпізнали землі та побачили якусь затоку з піщаним берегом, до якої і хотіли, при можливості, причалити кораблем.
When morning dawned, they didn’t recognize the coastline, but they saw a bay with a beach and wondered if they could get to shore by running the ship aground.
Піднявши якорі, пустилися в море, водночас послабили канати на стерні й, піднявши мале вітрило, оскільки дув вітер, попрямували до берега.
So they cut off the anchors and left them in the sea. Then they lowered the rudders, raised the foresail, and headed toward shore.
Наскочивши на мілину, корабель застряг; ніс загруз і став нерухомий, а корму розбивало силою хвиль.
But they hit a shoal and ran the ship aground too soon. The bow of the ship stuck fast, while the stern was repeatedly smashed by the force of the waves and began to break apart.
Воїни радили повбивати в’язнів, щоб ніхто не поплив і не втік.
The soldiers wanted to kill the prisoners to make sure they didn’t swim ashore and escape.
Але сотник, бажаючи врятувати Павла, стримав їх від цього наміру й наказав тим, хто може плавати, першими стрибати й добиратися до берега,
But the commanding officer wanted to spare Paul, so he didn’t let them carry out their plan. Then he ordered all who could swim to jump overboard first and make for land.